Vangelo (Lc 17,11-19) - Lungo il cammino verso Gerusalemme, Gesù attraversava la Samarìa e la Galilea. Entrando in un villaggio, gli vennero incontro dieci lebbrosi, che si fermarono a distanza e dissero ad alta voce: «Gesù, maestro, abbi pietà di noi!». Appena li vide, Gesù disse loro: «Andate a presentarvi ai sacerdoti». E mentre essi andavano, furono purificati. Uno di loro, vedendosi guarito, tornò indietro lodando Dio a gran voce, e si prostrò davanti a Gesù, ai suoi piedi, per ringraziarlo. Era un Samaritano. Ma Gesù osservò: «Non ne sono stati purificati dieci? E gli altri nove dove sono? Non si è trovato nessuno che tornasse indietro a rendere gloria a Dio, all’infuori di questo straniero?». E gli disse: «Àlzati e va’; la tua fede ti ha salvato!».
Il commento al Vangelo a cura di Monsignor Vincenzo Paglia
È la seconda volta che Luca narra la guarigione dalla lebbra (la prima è in Lc 5,12-14). Questa volta, a differenza della precedente, i lebbrosi si fermano a distanza e gridano il loro bisogno di guarigione. È un grido simile a quello che sale da tante terre, anche lontane, per invocare aiuto e sostegno. Purtroppo, tanto spesso, questo grido resta inascoltato. Possiamo legarlo anche alla preghiera comune che i cristiani elevano a Dio per loro e per il mondo. In effetti, c’è come una sintonia tra il grido dei poveri e la preghiera della Chiesa. In ambedue i casi il popolo dei poveri e quello dei discepoli si trovano uniti nell’invocare un mondo di giustizia e di pace, di fraternità e di amore. Gesù, come il Padre del cielo, non è sordo alla preghiera dei poveri. Gesù guarda quei dieci e ordina loro di andare a presentarsi ai sacerdoti. Durante il tragitto tutti sono guariti dalla lebbra. Uno solo però torna indietro a ringraziare il Signore; è un samaritano, uno straniero, un credente di fede diversa da quella degli ebrei. Ancora una volta l’evangelista indica uno straniero come discepolo esemplare. Costui, vedendosi guarito, sente il bisogno di ringraziare, di dire tutta la sua gratitudine a chi lo aveva guarito. E Gesù ha piacere per questo samaritano e tristezza per tutti gli altri. Sì, il Signore va ringraziato. Non certo perché egli ne ha bisogno, ma perché è salutare per noi capire che dobbiamo tutto al Signore: quel che siamo, i doni che abbiamo, vengono tutti da Dio. E beati noi se, come quel lebbroso, sappiamo tornare ai piedi del Signore e ringraziarlo per i tanti doni che ci ha elargito.
Healing of the ten lepers
Gospel (Lk 17,11-19)
Along the way to Jerusalem, Jesus crossed Samaria and Galilee. Entering a village, ten lepers met him, who stopped at a distance and said in a loud voice: "Jesus, master, have mercy on us!". As soon as he saw them, Jesus said to them: "Go and present yourselves to the priests." And as they went, they were cleansed. One of them, seeing himself healed, went back praising God in a loud voice, and prostrated himself before Jesus, at his feet, to thank him. He was a Samaritan. But Jesus observed: «Have not ten been purified? And where are the other nine? Has no one been found to return to give glory to God except this stranger?” And he said to him, “Get up and go; your faith has saved you!
The commentary on the Gospel by Monsignor Vincenzo Paglia
It is the second time that Luke narrates the healing from leprosy (the first is in Luke 5:12-14). This time, unlike the previous one, the lepers stop at a distance and shout out their need for healing. It is a cry similar to the one that rises from many lands, even distant ones, to invoke help and support. Unfortunately, so often, this cry goes unheard. We can also link it to the common prayer that Christians raise to God for themselves and for the world. In fact, there is a sort of harmony between the cry of the poor and the prayer of the Church. In both cases the people of the poor and that of the disciples find themselves united in invoking a world of justice and peace, of brotherhood and love. Jesus, like the Father in heaven, is not deaf to the prayers of the poor. Jesus looks at those ten and orders them to go and present themselves to the priests. During the journey everyone was healed of leprosy. Only one, however, goes back to thank the Lord; he is a Samaritan, a foreigner, a believer of a faith different from that of the Jews. Once again the evangelist indicates a foreigner as an exemplary disciple. This person, seeing himself healed, feels the need to thank, to express all his gratitude to those who had healed him. And Jesus has pleasure for this Samaritan and sadness for all the others. Yes, the Lord must be thanked. Certainly not because he needs it, but because it is healthy for us to understand that we owe everything to the Lord: what we are, the gifts we have, all come from God. And blessed are we if, like that leper, we know how to return to the feet of the Lord and thank him for the many gifts he has given us.
Curación de los diez leprosos
Evangelio (Lc 17,11-19)
En el camino a Jerusalén, Jesús cruzó Samaria y Galilea. Al entrar en un pueblo, le salieron al encuentro diez leprosos, que se detuvieron a distancia y le dijeron en alta voz: "¡Jesús, maestro, ten piedad de nosotros!". Jesús, cuando los vio, les dijo: "Id y presentaos a los sacerdotes". Y mientras iban, quedaron limpios. Uno de ellos, al verse curado, volvió alabando a Dios en alta voz y se postró ante Jesús a sus pies para darle gracias. Era un samaritano. Pero Jesús observó: «¿No han sido purificados diez? ¿Y dónde están los otros nueve? ¿No se ha encontrado a nadie que vuelva a dar gloria a Dios sino este extraño? Y él le dijo: «Levántate y vete; ¡tu fe te ha salvado!
El comentario al Evangelio de monseñor Vincenzo Paglia
Es la segunda vez que Lucas narra la curación de la lepra (la primera es en Lucas 5:12-14). Esta vez, a diferencia de la anterior, los leprosos se detienen a distancia y gritan su necesidad de curación. Es un grito similar al que se eleva desde muchas tierras, incluso lejanas, para invocar ayuda y apoyo. Desafortunadamente, muy a menudo este grito no es escuchado. También podemos vincularlo a la oración común que los cristianos elevan a Dios por sí mismos y por el mundo. De hecho, hay una especie de armonía entre el grito de los pobres y la oración de la Iglesia. En ambos casos el pueblo de los pobres y el de los discípulos se encuentran unidos para invocar un mundo de justicia y paz, de fraternidad y amor. Jesús, como el Padre del cielo, no es sordo a las oraciones de los pobres. Jesús mira a esos diez y les ordena que vayan y se presenten a los sacerdotes. Durante el viaje todos fueron sanados de la lepra. Sólo uno, sin embargo, vuelve a dar gracias al Señor; es un samaritano, un extranjero, un creyente de una fe diferente a la de los judíos. Una vez más el evangelista señala a un extranjero como discípulo ejemplar. Esta persona, al verse curada, siente la necesidad de agradecer, de expresar todo su agradecimiento a quienes la han curado. Y Jesús siente placer por este samaritano y tristeza por todos los demás. Sí, hay que agradecer al Señor. Ciertamente no porque lo necesite, sino porque es saludable para nosotros comprender que todo se lo debemos al Señor: lo que somos, los dones que tenemos, todo viene de Dios, y bienaventurados nosotros si, como aquel leproso, sabemos cómo volver a los pies del Señor y agradecerle por los tantos dones que nos ha dado.
Guérison des dix lépreux
Évangile (Lc 17,11-19)
En route vers Jérusalem, Jésus traverse la Samarie et la Galilée. En entrant dans un village, dix lépreux le rencontrèrent, qui s'arrêtèrent à distance et lui dirent d'une voix forte : "Jésus, maître, aie pitié de nous !". Dès qu'il les aperçut, Jésus leur dit : « Allez vous présenter aux prêtres. » Et au fur et à mesure, ils furent purifiés. L'un d'eux, se voyant guéri, revint en louant Dieu à haute voix et se prosterna devant Jésus à ses pieds pour le remercier. C'était un Samaritain. Mais Jésus observa : « Dix n'ont-ils pas été purifiés ? Et où sont les neuf autres ? N’a-t-on trouvé personne pour revenir rendre gloire à Dieu, à part cet étranger ? Et il lui dit : « Lève-toi et va ; ta foi t'a sauvé !
Le commentaire de l'Évangile de Mgr Vincenzo Paglia
C'est la deuxième fois que Luc raconte la guérison de la lèpre (la première est dans Luc 5 : 12-14). Cette fois, contrairement à la précédente, les lépreux s’arrêtent à distance et crient leur besoin de guérison. C’est un cri semblable à celui qui s’élève de nombreux pays, même lointains, pour invoquer aide et soutien. Malheureusement, bien souvent, ce cri reste inaudible. Nous pouvons également le relier à la prière commune que les chrétiens élèvent à Dieu pour eux-mêmes et pour le monde. En fait, il y a une sorte d’harmonie entre le cri des pauvres et la prière de l’Église. Dans les deux cas, le peuple des pauvres et celui des disciples se retrouvent unis pour invoquer un monde de justice et de paix, de fraternité et d'amour. Jésus, comme le Père céleste, n'est pas sourd aux prières des pauvres. Jésus regarde ces dix et leur ordonne d'aller se présenter aux prêtres. Pendant le voyage, tout le monde fut guéri de la lèpre. Mais un seul retourne remercier le Seigneur ; c'est un Samaritain, un étranger, un croyant d'une foi différente de celle des Juifs. Une fois de plus, l'évangéliste désigne un étranger comme un disciple exemplaire. Cette personne, se voyant guérie, éprouve le besoin de remercier, d'exprimer toute sa gratitude à ceux qui l'ont guéri. Et Jésus a du plaisir pour ce Samaritain et de la tristesse pour tous les autres. Oui, il faut remercier le Seigneur. Certainement pas parce qu'il en a besoin, mais parce qu'il est sain pour nous de comprendre que nous devons tout au Seigneur : ce que nous sommes, les dons que nous avons, tout vient de Dieu. Et bienheureux sommes-nous si, comme ce lépreux, nous savons comment retourner aux pieds du Seigneur et le remercier pour les nombreux dons qu'il nous a donnés.
Cura dos dez leprosos
Evangelho (Lc 17,11-19)
No caminho para Jerusalém, Jesus atravessou Samaria e Galiléia. Entrando numa aldeia, dez leprosos encontraram-no, que parou à distância e disse em voz alta: “Jesus, mestre, tem piedade de nós!”. Assim que os viu, Jesus disse-lhes: “Ide e apresentai-vos aos sacerdotes”. E enquanto eles iam, eles foram purificados. Um deles, vendo-se curado, voltou louvando a Deus em alta voz e prostrou-se diante de Jesus, aos seus pés, para lhe agradecer. Ele era um samaritano. Mas Jesus observou: «Não foram dez purificados? E onde estão os outros nove? Não foi encontrado ninguém que voltasse para dar glória a Deus, exceto este estranho?” E ele lhe disse: «Levanta-te e vai; sua fé te salvou!
O comentário ao Evangelho de Monsenhor Vincenzo Paglia
É a segunda vez que Lucas narra a cura da lepra (a primeira está em Lucas 5:12-14). Desta vez, ao contrário da anterior, os leprosos param à distância e gritam a sua necessidade de cura. É um grito semelhante ao que sobe de muitas terras, mesmo distantes, para invocar ajuda e apoio. Infelizmente, muitas vezes, esse grito não é ouvido. Podemos também ligá-la à oração comum que os cristãos elevam a Deus por si mesmos e pelo mundo. Na verdade, existe uma espécie de harmonia entre o grito dos pobres e a oração da Igreja. Em ambos os casos, o povo dos pobres e o dos discípulos encontram-se unidos na invocação de um mundo de justiça e de paz, de fraternidade e de amor. Jesus, como o Pai celeste, não é surdo às orações dos pobres. Jesus olha para aqueles dez e manda-os ir apresentar-se aos sacerdotes. Durante a viagem todos foram curados da lepra. Apenas um, porém, volta para agradecer ao Senhor; ele é um samaritano, um estrangeiro, um crente de uma fé diferente da dos judeus. Mais uma vez o evangelista indica um estrangeiro como discípulo exemplar. Esta pessoa, vendo-se curada, sente a necessidade de agradecer, de expressar toda a sua gratidão a quem a curou. E Jesus sente prazer por este samaritano e tristeza por todos os outros. Sim, o Senhor deve ser agradecido. Certamente não porque ele precise, mas porque nos é saudável compreender que devemos tudo ao Senhor: o que somos, os dons que temos, todos vêm de Deus. E bem-aventurados seremos se, como aquele leproso, soubermos como voltar aos pés do Senhor e agradecer-lhe pelos muitos dons que nos deu.
醫治十個長大麻瘋的人
福音（路 17,11-19）
耶穌在前往耶路撒冷的路上，經過撒瑪利亞和加利利。 進了一個村子，遇見了十個痲瘋病人，他遠遠地停下來，大聲說：「耶穌，師父，可憐我們吧！」。 耶穌一看見他們，就對他們說：“你們去把自己帶到祭司面前去。” 當他們去的時候，他們就被潔淨了。 其中一個看見自己痊癒了，就回去大聲讚美上帝，並俯伏在耶穌腳前感謝他。 他是個撒瑪利亞人。 但耶穌說：「潔淨的不是有十個人嗎？ 另外九個人在哪裡？ 除了這個陌生人之外，沒有人回來榮耀上帝嗎？” 他對他說：「起來走吧； 你的信心拯救了你！
文森佐·帕格利亞主教對福音的評論
這是路加第二次講述痲瘋病的醫治（第一次是在路加福音 5:12-14）。 這一次，與上一次不同的是，痲瘋病人在遠處停下來，大聲喊出他們需要治療。 這是一種類似於從許多地方，甚至是遙遠的地方發出的尋求幫助和支持的呼聲。 不幸的是，這種呼聲常常被忽略。 我們也可以將其與基督徒為自己和世界向上帝提出的共同祈禱聯繫起來。 事實上，窮人的呼聲和教會的禱告之間存在著某種和諧。 在這兩種情況下，窮人和門徒發現自己團結起來，呼喚一個正義與和平、兄弟情誼和愛的世界。 耶穌就像天父一樣，不會對窮人的祈禱充耳不聞。 耶穌看著那十個人，吩咐他們去把自己交給祭司。 在旅途中，每個人的痲瘋病都被治癒了。 然而，只有一個人回去感謝主； 祂是撒瑪利亞人、外邦人、信仰與猶太人不同的信徒。 福音傳道者再次指出一位外國人是模範門徒。 這個人看到自己被治癒了，就感到需要感謝，向那些治癒了他的人表達他所有的感激之情。 耶穌為這個撒瑪利亞人感到高興，為所有其他人感到悲傷。 是的，我們必須感謝主。 當然不是因為祂需要它，而是因為我們明白我們的一切都歸功於主，這對我們來說是健康的：我們是什麼，我們擁有的恩賜，全都來自上帝。如果我們像那個麻風病人一樣知道，我們就有福瞭如何回到主的腳前並感謝祂賜給我們的許多禮物。
Исцеление десяти прокаженных
Евангелие (Лк 17,11-19)
По пути в Иерусалим Иисус пересек Самарию и Галилею. Войдя в селение, его встретили десять прокаженных, которые остановились поодаль и сказали громким голосом: «Иисус, Владыка, помилуй нас!». Как только он увидел их, Иисус сказал им: «Пойдите и представьте себя священникам». И по мере того, как они шли, они очищались. Один из них, увидев себя исцеленным, вернулся, прославляя Бога громким голосом, и пал ниц перед Иисусом, чтобы поблагодарить Его. Он был самаритянином. Но Иисус заметил: «Не десять ли очистились? А где остальные девять? Неужели не нашлось никого, кто мог бы вернуться, чтобы воздать славу Богу, кроме этого странника?» И сказал ему: «Встань и иди; твоя вера спасла тебя!
Комментарий к Евангелию монсеньора Винченцо Палья
Лука второй раз повествует об исцелении от проказы (первый раз в Луки 5:12-14). На этот раз, в отличие от предыдущего, прокаженные останавливаются поодаль и кричат о своей потребности в исцелении. Это крик, подобный тому, который раздается из многих стран, даже далеких, взывая о помощи и поддержке. К сожалению, очень часто этот крик остается неуслышанным. Мы также можем связать это с общей молитвой, которую христиане возносят к Богу за себя и за мир. На самом деле существует некая гармония между воплем бедных и молитвой Церкви. В обоих случаях люди бедных и люди учеников объединяются, взывая к миру справедливости и мира, братства и любви. Иисус, как Отец Небесный, не глух к молитвам бедных. Иисус смотрит на этих десяти и приказывает им пойти и предстать перед священниками. Во время пути все исцелились от проказы. Однако только один возвращается, чтобы поблагодарить Господа; он самаритянин, иностранец, верующий иной веры, чем иудейская. Еще раз евангелист указывает на иностранца как на образцового ученика. Этот человек, видя себя исцеленным, чувствует потребность отблагодарить, выразить всю свою признательность тем, кто его исцелил. И Иисус радуется этому самаритянину и печалится обо всех остальных. Да, Господа надо благодарить. Конечно, не потому, что Ему это нужно, а потому, что нам полезно понимать, что мы всем обязаны Господу: то, что мы есть, дары, которые мы имеем, - все исходит от Бога. И блаженны мы, если, как тот прокаженный, мы знаем как вернуться к ногам Господа и поблагодарить Его за те многочисленные дары, которые Он нам дал.
10人のハンセン病患者の治癒
福音（ルカ 17、11-19）
イエスはエルサレムに向かう途中でサマリアとガリラヤを越えました。 村に入ると、10人のハンセン病患者が彼に会いました。彼は遠くで立ち止まり、大声で「イエス様、先生、私たちを憐れんでください！」と言いました。 イエスは彼らを見るとすぐに、「行って、祭司たちの前に出なさい」と言われました。 そして彼らが行くにつれて、彼らは清められました。 そのうちの一人は、自分が癒されたのを見て、大声で神を賛美しながら戻って行き、御足元のイエスの前にひれ伏して感謝しました。 彼はサマリア人でした。 しかしイエスはこう言われました。「十人が清められたのではないか。 そして残りの9人はどこにいるのでしょうか？ この見知らぬ人以外に、神に栄光を帰すために戻ってきた人はいないでしょうか？」 そして彼は彼に言った、「起きて行きなさい。 あなたの信仰があなたを救ったのです！
ヴィンチェンツォ・パーリア修道士による福音書の解説
ルカがハンセン病の治癒について語るのはこれで 2 回目です (1 回目はルカ 5:12-14)。 今回は前回とは異なり、ハンセン病患者たちは遠くで立ち止まり、治癒の必要性を叫びます。 それは、たとえ遠い国であっても、多くの土地から助けと支援を呼び起こす叫び声に似ています。 残念ながら、この叫びは聞き入れられないことが非常に多いです。 また、クリスチャンが自分自身と世界のために神に捧げる共通の祈りにそれを結び付けることもできます。 実際、貧しい人々の叫びと教会の祈りの間には、ある種の調和があります。 どちらの場合でも、貧しい人々と弟子たちの人々は、正義と平和、兄弟愛と愛の世界を呼び起こすために団結していることに気づきます。 イエスは天の父と同じように、貧しい人々の祈りに耳を傾けません。 イエスはその10人を見て、祭司のところに行って出てくるように命じます。 旅の間、全員がハンセン病から回復しました。 しかし、主に感謝するために戻ってくるのは一人だけです。 彼はサマリア人であり、外国人であり、ユダヤ人とは異なる信仰を信じています。 もう一度、伝道者は模範的な弟子として外国人を示します。 この人は、自分が癒されたのを見て、自分を癒してくれた人たちに感謝し、感謝の気持ちをすべて表現する必要があると感じます。 そして、イエスはこのサマリア人に対して喜びを感じ、他のすべての人に対しては悲しみを抱いています。 そうです、主に感謝すべきです。 それは確かに神が必要としているからではなく、私たちがすべてを主に負っていることを理解するのが健全だからです。私たちの存在も、私たちが持っている賜物も、すべて神から来ているのです。そして、あのハンセン病患者のように、私たちが知っているなら、私たちは幸いです。主の御足もとに戻り、主が私たちに与えてくださった多くの賜物に感謝する方法を教えてください。
열 명의 나병환자를 고치심
복음(누가복음 17,11-19)
예수님은 예루살렘으로 가는 길에 사마리아와 갈릴리를 건너셨습니다. 한 마을에 들어가자 열 명의 나병환자가 그분을 만났습니다. 그들은 멀리 서서 큰 소리로 “예수 선생님, 우리를 불쌍히 여기소서”라고 말했습니다. 예수께서는 그들을 보시고 그들에게 말씀하셨습니다. "가서 제사장들에게 몸을 보이십시오." 그리고 그들이 가면서 깨끗해졌습니다. 그 중 한 사람은 자신이 나은 것을 보고 돌아와서 큰 소리로 하나님을 찬양하고, 예수의 발 앞에 엎드려 감사를 표했습니다. 그는 사마리아 사람이었습니다. 그러나 예수께서는 이렇게 말씀하셨습니다. “열 사람이 깨끗하게 되지 않았느냐? 그러면 나머지 아홉은 어디에 있습니까? 이 이방인 외에는 하나님께 영광을 돌리러 돌아온 자가 없느냐?” 그리고 그는 그에게 말했습니다. “일어나 가십시오. 네 믿음이 너를 구원하였느니라!
빈첸초 팔리아 몬시뇰의 복음 주석
누가가 나병 치료에 대해 이야기하는 것은 두 번째입니다(첫 번째는 누가복음 5:12-14에 있음). 이번에는 지난번과 달리 문둥병자들이 멀리서 멈춰 서서 치료가 필요하다고 소리친다. 그것은 많은 나라, 심지어 먼 나라에서도 도움과 지원을 요청하기 위해 솟아오르는 외침과 유사한 외침입니다. 불행하게도 이 외침은 들리지 않는 경우가 많습니다. 우리는 또한 이것을 그리스도인들이 자신과 세상을 위해 하나님께 올리는 공동 기도와 연결할 수도 있습니다. 사실, 가난한 이들의 부르짖음과 교회의 기도 사이에는 일종의 조화가 있습니다. 두 경우 모두, 가난한 이들과 제자들의 백성은 정의와 평화, 형제애와 사랑의 세계를 기원하며 일치를 이루고 있습니다. 하늘에 계신 아버지처럼 예수님도 가난한 이들의 기도에 귀를 기울이지 않으십니다. 예수께서는 그 열 사람을 보시고 가서 제사장들에게 보이라고 명령하셨습니다. 여행하는 동안 모든 사람이 나병을 치료받았습니다. 그러나 단 한 사람만이 주님께 감사하러 돌아갑니다. 그는 사마리아인이요 외국인이요 유대인과 다른 신앙을 믿는 사람입니다. 전도자는 다시 한 번 외국인을 모범적인 제자로 지적합니다. 이 사람은 자신이 치유된 것을 보고 감사해야 할 필요성을 느끼고, 자신을 고쳐 준 사람들에게 모든 감사를 표현해야 한다고 느낍니다. 그리고 예수님은 이 사마리아인을 기뻐하시고 다른 모든 사람을 슬프게 하십니다. 그렇습니다. 주님께 감사를 드려야 합니다. 물론 그에게 필요해서가 아니라, 우리가 모든 것을 주님께 빚지고 있다는 사실, 즉 우리의 존재, 우리가 가진 은사 모두가 하나님에게서 온 것임을 이해하는 것이 건전하기 때문입니다. 주님의 발 아래로 돌아가 그분이 우리에게 주신 많은 선물에 대해 감사하는 방법.
شفاء البرص العشرة
الإنجيل (لوقا 17، 11 – 19)
في الطريق إلى أورشليم، عبر يسوع السامرة والجليل. ولما دخل إحدى القرى استقبله عشرة برص، فوقفوا من بعيد وقالوا بصوت عظيم: "يا يسوع، يا معلم، ارحمنا!". فلما رآهم يسوع قال لهم: "اذهبوا وقدموا أنفسكم للكهنة". وفيما هم منطلقون طهروا. ولما رأى أحدهم نفسه قد شُفي، رجع يسبح الله بصوت عظيم، وسجد ليسوع عند قدميه ليشكره. وكان سامرياً. لكن يسوع لاحظ: «أليس العشرة قد طهروا؟ وأين التسعة الآخرون؟ ألم يوجد من يرجع ليعطي مجدا لله إلا هذا الغريب؟» فقال له: «قم واذهب؛ إيمانك قد خلصك!
التعليق على الإنجيل بقلم المونسنيور فينسينزو باجليا
إنها المرة الثانية التي يروي فيها لوقا الشفاء من البرص (الأولى في لوقا 5: 12-14). هذه المرة، على عكس المرة السابقة، يتوقف البرص عن بعد ويصرخون بحاجتهم إلى الشفاء. وهي صرخة شبيهة بالصرخة التي تنطلق من بلاد كثيرة، حتى البعيدة، لطلب المساعدة والمؤازرة. ولسوء الحظ، في كثير من الأحيان، لا يتم سماع هذه الصرخة. ويمكننا أيضًا ربطها بالصلاة المشتركة التي يرفعها المسيحيون إلى الله من أجل أنفسهم ومن أجل العالم. في الواقع، هناك نوع من الانسجام بين صرخة الفقراء وصلاة الكنيسة. وفي كلتا الحالتين يجد الفقراء وشعب التلاميذ أنفسهم متحدين في طلب عالم العدالة والسلام والأخوة والمحبة. يسوع، مثل الآب الذي في السماء، ليس أصمًا لصلاة الفقراء. ينظر يسوع إلى هؤلاء العشرة ويأمرهم أن يذهبوا ويقدموا أنفسهم للكهنة. خلال الرحلة شُفي الجميع من الجذام. لكن واحدًا فقط يعود ليشكر الرب؛ وهو سامري، غريب، مؤمن بعقيدة تختلف عن عقيدة اليهود. مرة أخرى يشير الإنجيلي إلى أجنبي باعتباره تلميذًا مثاليًا. هذا الشخص، عندما يرى نفسه قد شُفي، يشعر بالحاجة إلى الشكر، والتعبير عن كل امتنانه لأولئك الذين شفاهوه. ويسوع يسر بهذا السامري ويحزن لكل الآخرين. نعم الرب يستحق الشكر. بالتأكيد ليس لأنه يحتاج إليها، ولكن لأنه من الصحي لنا أن نفهم أننا مدينون بكل شيء للرب: ما نحن عليه، والمواهب التي لدينا، كلها تأتي من الله.وطوبى لنا إذا عرفنا، مثل ذلك الأبرص كيف نعود إلى قدمي الرب ونشكره على العطايا الكثيرة التي أعطانا إياها.
दस कोढ़ियों का उपचार
सुसमाचार (लूका 17,11-19)
यरूशलेम के रास्ते में, यीशु ने सामरिया और गलील को पार किया। एक गाँव में प्रवेश करते समय, दस कोढ़ी उसे मिले, जो कुछ दूरी पर रुक गए और ऊँची आवाज़ में बोले: "यीशु, स्वामी, हम पर दया करो!" जैसे ही उसने उन्हें देखा, यीशु ने उनसे कहा: "जाओ और अपने आप को याजकों के सामने प्रस्तुत करो।" और जैसे ही वे गये, वे शुद्ध हो गये। उनमें से एक, अपने आप को चंगा देखकर, ऊँचे स्वर में परमेश्वर की स्तुति करते हुए वापस चला गया, और यीशु को धन्यवाद देने के लिए उसके चरणों में गिर पड़ा। वह एक सामरी था. लेकिन यीशु ने कहा: “क्या दस शुद्ध नहीं हुए? और बाकी नौ कहाँ हैं? क्या इस अजनबी को छोड़ कर परमेश्वर की महिमा करने के लिये लौटनेवाला कोई नहीं मिला?” और उस ने उस से कहा, उठ, और जा; आपके विश्वास ने आपको बचा लिया है!
मोनसिग्नोर विन्सेन्ज़ो पगलिया द्वारा सुसमाचार पर टिप्पणी
यह दूसरी बार है कि ल्यूक कुष्ठ रोग से उपचार के बारे में बताता है (पहली बार ल्यूक 5:12-14 में है)। इस बार, पिछली बार के विपरीत, कुष्ठ रोगी कुछ दूरी पर रुकते हैं और उपचार की आवश्यकता के बारे में चिल्लाते हैं। यह उस पुकार के समान है जो मदद और समर्थन के लिए कई देशों से, यहां तक कि दूर के देशों से भी उठती है। दुर्भाग्यवश, अक्सर यह पुकार अनसुनी रह जाती है। हम इसे उस आम प्रार्थना से भी जोड़ सकते हैं जो ईसाई अपने और दुनिया के लिए ईश्वर से करते हैं। दरअसल, गरीबों की पुकार और चर्च की प्रार्थना के बीच एक तरह का सामंजस्य है। दोनों ही मामलों में गरीबों के लोग और शिष्यों के लोग न्याय और शांति, भाईचारे और प्रेम की दुनिया का आह्वान करने में खुद को एकजुट पाते हैं। यीशु, स्वर्ग में पिता की तरह, गरीबों की प्रार्थनाओं के प्रति बहरे नहीं हैं। यीशु उन दसों को देखते हैं और उन्हें आदेश देते हैं कि वे जाकर याजकों के सामने उपस्थित हों। यात्रा के दौरान सभी लोग कुष्ठ रोग से ठीक हो गये। हालाँकि, केवल एक ही प्रभु को धन्यवाद देने के लिए वापस जाता है; वह एक सामरी, एक विदेशी, यहूदियों से भिन्न आस्था का विश्वासी है। एक बार फिर प्रचारक एक विदेशी को एक अनुकरणीय शिष्य के रूप में इंगित करता है। यह व्यक्ति, खुद को ठीक होता देख, उन लोगों को धन्यवाद देने, अपना आभार व्यक्त करने की आवश्यकता महसूस करता है जिन्होंने उसे ठीक किया था। और यीशु को इस सामरी के लिए ख़ुशी है और अन्य सभी के लिए दुःख है। हाँ, प्रभु को धन्यवाद अवश्य देना चाहिए। निश्चित रूप से इसलिए नहीं कि उसे इसकी आवश्यकता है, बल्कि इसलिए क्योंकि यह समझना हमारे लिए स्वस्थ है कि हम सब कुछ प्रभु के ऋणी हैं: हम जो हैं, हमारे पास जो उपहार हैं, वे सब ईश्वर से आए हैं। और हम धन्य हैं यदि, उस कोढ़ी की तरह, हम जानते हैं प्रभु के चरणों में कैसे लौटें और उन अनेक उपहारों के लिए उन्हें धन्यवाद दें जो उन्होंने हमें दिए हैं।
Uzdrowienie dziesięciu trędowatych
Ewangelia (Łk 17,11-19)
W drodze do Jerozolimy Jezus przekroczył Samarię i Galileę. Wchodząc do pewnej wsi, spotkało Go dziesięciu trędowatych, którzy zatrzymali się z daleka i donośnym głosem zawołali: „Jezusie, Mistrzu, zmiłuj się nad nami!”. Gdy tylko ich zobaczył, Jezus rzekł do nich: „Idźcie i stańcie przed kapłanami”. A gdy szli, zostali oczyszczeni. Jeden z nich, widząc, że został uzdrowiony, wrócił, wychwalając Boga donośnym głosem, i upadł na twarz przed Jezusem u Jego stóp, aby mu podziękować. Był Samarytaninem. Ale Jezus zauważył: «Czyż dziesięciu nie zostało oczyszczonych? A gdzie jest pozostałych dziewięć? Czy nie znalazł się nikt, kto by wrócił i oddał chwałę Bogu, z wyjątkiem tego obcego?” I rzekł do niego: «Wstań i idź; twoja wiara cię ocaliła!
Komentarz do Ewangelii autorstwa prałata Vincenzo Paglii
Łukasz po raz drugi opowiada o uzdrowieniu z trądu (pierwszy jest w Łk 5,12-14). Tym razem, w odróżnieniu od poprzedniego, trędowaci zatrzymują się z daleka i krzyczą o potrzebie uzdrowienia. Jest to wołanie podobne do tego, które wznosi się z wielu krajów, nawet odległych, wzywając do pomocy i wsparcia. Niestety, tak często ten krzyk pozostaje niezauważony. Można to powiązać także ze wspólną modlitwą, którą chrześcijanie wznoszą do Boga w intencji siebie i świata. W rzeczywistości istnieje swego rodzaju harmonia pomiędzy wołaniem ubogich a modlitwą Kościoła. W obu przypadkach lud ubogich i lud uczniów jednoczą się w wzywaniu świata sprawiedliwości i pokoju, braterstwa i miłości. Jezus, podobnie jak Ojciec w niebie, nie jest głuchy na modlitwy ubogich. Jezus patrzy na tych dziesięciu i każe im iść i stawić się kapłanom. W czasie podróży wszyscy zostali uzdrowieni z trądu. Jednak tylko jeden wraca, aby podziękować Panu; jest Samarytaninem, obcokrajowcem, wyznawcą wiary innej niż żydowska. Po raz kolejny ewangelista wskazuje na cudzoziemca jako wzorowego ucznia. Osoba ta, widząc siebie uzdrowionego, czuje potrzebę dziękowania, wyrażenia całej swojej wdzięczności tym, którzy go uzdrowili. I Jezus ma przyjemność z powodu tego Samarytanina i smutek z powodu wszystkich innych. Tak, Panu należą się dziękczynienie. Na pewno nie dlatego, że tego potrzebuje, ale dlatego, że zdrowo jest zrozumieć, że wszystko zawdzięczamy Panu: to, czym jesteśmy, jakie mamy dary, wszystko pochodzi od Boga. I będziemy błogosławieni, jeśli jak ten trędowaty będziemy wiedzieć jak wrócić do stóp Pana i podziękować Mu za liczne dary, którymi nas obdarzył.
দশজন কুষ্ঠরোগীর নিরাময়
গসপেল (Lk 17,11-19)
জেরুজালেমের পথে, যীশু শমরিয়া এবং গালীল অতিক্রম করেছিলেন। একটি গ্রামে প্রবেশ করে, দশজন কুষ্ঠরোগী তার সাথে দেখা করল, যারা দূরে দাঁড়িয়ে উচ্চস্বরে বলল: "যীশু, গুরু, আমাদের প্রতি দয়া করুন!"। যখন সে তাদের দেখল, যীশু তাদের বললেন: "যাও এবং নিজেদেরকে যাজকদের কাছে পেশ কর।" এবং যেতে যেতে তারা শুদ্ধ হয়ে গেল। তাদের মধ্যে একজন নিজেকে সুস্থ হতে দেখে উচ্চস্বরে ঈশ্বরের প্রশংসা করতে করতে ফিরে গেল এবং যীশুকে ধন্যবাদ জানাতে তাঁর পায়ের কাছে সেজদা করল৷ তিনি ছিলেন একজন শমরীয়। কিন্তু যীশু লক্ষ্য করেছিলেন: “দশটি কি শুদ্ধ হয় নি? আর বাকি নয়জন কোথায়? এই অপরিচিত ব্যক্তি ছাড়া ঈশ্বরের গৌরব করতে ফিরতে কি আর কাউকে পাওয়া যায়নি?” এবং তিনি তাকে বললেন: “ওঠো এবং যাও; তোমার বিশ্বাস তোমাকে রক্ষা করেছে!
Monsignor Vincenzo Paglia দ্বারা গসপেল ভাষ্য
এটি দ্বিতীয়বার যে লুক কুষ্ঠরোগ থেকে নিরাময় বর্ণনা করেছেন (প্রথমটি লুক 5:12-14 এ)। এইবার, আগেরটির মতো নয়, কুষ্ঠরোগীরা দূরত্বে থামে এবং চিৎকার করে তাদের নিরাময়ের প্রয়োজনীয়তার কথা বলে। এটি এমন একটি কান্নার মতো যা অনেক দেশ থেকে, এমনকি দূর থেকেও, সাহায্য ও সমর্থনের আহ্বান জানাতে। দুর্ভাগ্যবশত, তাই প্রায়ই, এই কান্না অশ্রুত যায়. আমরা এটিকে সাধারণ প্রার্থনার সাথেও সংযুক্ত করতে পারি যা খ্রিস্টানরা নিজেদের জন্য এবং বিশ্বের জন্য ঈশ্বরের কাছে উত্থাপন করে। আসলে, দরিদ্রদের কান্না এবং চার্চের প্রার্থনার মধ্যে এক ধরণের সামঞ্জস্য রয়েছে। উভয় ক্ষেত্রেই দরিদ্র এবং শিষ্যদের মানুষ ন্যায়বিচার ও শান্তি, ভ্রাতৃত্ব ও ভালবাসার বিশ্ব আহ্বানে নিজেদেরকে একত্রিত করে। যীশু, স্বর্গের পিতার মতো, গরীবদের প্রার্থনার জন্য বধির নন। যীশু সেই দশজনের দিকে তাকালেন এবং তাদের যাজকদের কাছে গিয়ে হাজির হওয়ার নির্দেশ দেন। যাত্রাকালে সকলেই কুষ্ঠরোগ থেকে আরোগ্য লাভ করেন। তবে শুধুমাত্র একজন প্রভুকে ধন্যবাদ জানাতে ফিরে যায়; তিনি একজন শমরীয়, একজন বিদেশী, ইহুদীদের থেকে ভিন্ন ধর্মের বিশ্বাসী। আবারও প্রচারক একজন বিদেশীকে অনুকরণীয় শিষ্য হিসাবে নির্দেশ করেছেন। এই ব্যক্তি, নিজেকে নিরাময় দেখে, যারা তাকে সুস্থ করেছিলেন তাদের প্রতি তার সমস্ত কৃতজ্ঞতা প্রকাশ করার জন্য ধন্যবাদ জানানোর প্রয়োজন বোধ করে। এবং যীশু এই শমরিয়ানের জন্য আনন্দ এবং অন্যদের জন্য দুঃখ আছে। হ্যাঁ, প্রভুকে ধন্যবাদ দিতে হবে। অবশ্যই তার এটি প্রয়োজন বলে নয়, তবে এটি আমাদের জন্য স্বাস্থ্যকর যে আমরা বুঝতে পারি যে আমরা প্রভুর কাছে সমস্ত কিছু ঋণী: আমরা যা কিছু, আমাদের কাছে যা উপহার রয়েছে, সবই ঈশ্বরের কাছ থেকে আসে৷ এবং আমরা ধন্য যদি, সেই কুষ্ঠরোগীর মতো, আমরা জানি কিভাবে প্রভুর পায়ের কাছে ফিরে যেতে হয় এবং তিনি আমাদের যে অনেক উপহার দিয়েছেন তার জন্য তাকে ধন্যবাদ জানাই।
Pagpapagaling ng sampung ketongin
Ebanghelyo (Lc 17,11-19)
Sa daan patungo sa Jerusalem, tinawid ni Jesus ang Samaria at Galilea. Pagpasok sa isang nayon, sinalubong siya ng sampung ketongin, na huminto sa di kalayuan at sinabi sa malakas na tinig: "Jesus, guro, maawa ka sa amin!". Nang makita niya sila, sinabi ni Jesus sa kanila: "Humayo kayo at iharap ang inyong sarili sa mga pari." At sa kanilang paglakad, sila ay nilinis. Ang isa sa kanila, nang makita ang kanyang sarili na gumaling, ay bumalik na pinupuri ang Diyos sa malakas na tinig, at nagpatirapa sa harap ni Jesus sa kanyang paanan upang pasalamatan siya. Siya ay isang Samaritano. Ngunit napagmasdan ni Jesus: «Hindi ba sampu ang nadalisay? At nasaan ang iba pang siyam? Wala bang natagpuang bumalik upang magbigay ng kaluwalhatian sa Diyos maliban sa dayuhang ito?” At sinabi niya sa kanya: «Bumangon ka at humayo ka; iniligtas ka ng iyong pananampalataya!
Ang komentaryo sa Ebanghelyo ni Monsignor Vincenzo Paglia
Ito ang pangalawang pagkakataon na isinalaysay ni Lucas ang pagpapagaling mula sa ketong (ang una ay nasa Lucas 5:12-14). Sa pagkakataong ito, hindi tulad ng nauna, ang mga ketongin ay huminto sa di kalayuan at sumisigaw ng kanilang pangangailangan para sa pagpapagaling. Ito ay isang sigaw na katulad ng isa na tumataas mula sa maraming lupain, kahit na malayo, upang humingi ng tulong at suporta. Sa kasamaang palad, madalas, ang sigaw na ito ay hindi naririnig. Maiuugnay din natin ito sa karaniwang panalangin na itinataas ng mga Kristiyano sa Diyos para sa kanilang sarili at para sa mundo. Sa katunayan, mayroong isang uri ng pagkakatugma sa pagitan ng sigaw ng mga dukha at panalangin ng Simbahan. Sa parehong mga kaso, ang mga tao ng mga dukha at ang mga tao ng mga alagad ay natagpuan ang kanilang mga sarili na nagkakaisa sa pagtawag sa isang mundo ng katarungan at kapayapaan, ng kapatiran at pag-ibig. Si Hesus, tulad ng Ama sa langit, ay hindi bingi sa mga panalangin ng mga dukha. Tiningnan ni Jesus ang sampung iyon at inutusan silang pumunta at iharap ang kanilang mga sarili sa mga pari. Sa paglalakbay, lahat ay gumaling sa ketong. Gayunpaman, isa lamang ang bumalik upang magpasalamat sa Panginoon; siya ay isang Samaritano, isang dayuhan, isang mananampalataya ng isang pananampalataya na iba sa mga Judio. Muli ay ipinahiwatig ng ebanghelista ang isang dayuhan bilang isang ulirang disipulo. Ang taong ito, na nakikita ang kanyang sarili na gumaling, ay nakadarama ng pangangailangan na magpasalamat, upang ipahayag ang lahat ng kanyang pasasalamat sa mga nagpagaling sa kanya. At si Jesus ay may kasiyahan para sa Samaritana at kalungkutan para sa lahat ng iba pa. Oo, ang Panginoon ay dapat pasalamatan. Tiyak na hindi dahil kailangan niya ito, ngunit dahil ito ay malusog para sa atin na maunawaan na utang natin ang lahat sa Panginoon: kung ano tayo, ang mga kaloob na mayroon tayo, lahat ay nagmula sa Diyos. At mapalad tayo kung, tulad ng ketongin na iyon, alam natin kung paano bumalik sa paanan ng Panginoon at magpasalamat sa kanya sa maraming regalo na ibinigay niya sa atin.
Зцілення десяти прокажених
Євангеліє (Лк 17,11-19)
По дорозі до Єрусалиму Ісус перетнув Самарію та Галілею. Увійшовши до одного села, зустріли його десять прокажених, які зупинилися здалеку і голосно сказали: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!». Побачивши їх, Ісус сказав їм: «Ідіть і представтеся священикам». І коли вони йшли, вони очистилися. Один із них, побачивши себе зціленим, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, і впав перед Ісусом до ніг Його, щоб подякувати Йому. Він був самарянином. Але Ісус зауважив: «Хіба не десять очистилися? А де решта дев'ять? Невже нікого не знайшлося, щоб повернутися, щоб віддати славу Богові, крім цього чужинця?» І сказав йому: «Встань та йди; твоя віра спасла тебе!
Коментар до Євангелія монсеньйора Вінченцо Палія
Лука вдруге розповідає про зцілення від прокази (перший раз у Луки 5:12-14). Цього разу, на відміну від попереднього, прокажені зупиняються здалеку і вигукують свою потребу в зціленні. Це крик, подібний до того, що здіймається з багатьох країн, навіть із далеких, щоб покликати на допомогу й підтримку. На жаль, так часто цей крик залишається непочутим. Ми також можемо пов’язати це зі спільною молитвою, яку християни підносять до Бога за себе та за світ. Насправді існує певна гармонія між криком убогих і молитвою Церкви. В обох випадках народ бідних і народ учнів об’єдналися у закликах до світу справедливості й миру, братерства й любові. Ісус, як Отець на небі, не глухий до молитов бідних. Ісус дивиться на тих десятьох і наказує їм піти і показатися священикам. Під час подорожі всі були зцілені від прокази. Однак лише один повертається назад, щоб подякувати Господу; він самарянин, чужинець, віруючий іншої віри, ніж юдейська. Ще раз євангеліст вказує на іноземця як на зразкового учня. Ця людина, бачачи себе зціленим, відчуває потребу подякувати, висловити всю вдячність тим, хто його зцілив. І Ісус радіє цьому самарянину і засмучується всім іншим. Так, дякувати Господу. Звісно не тому, що йому це потрібно, а тому, що для нас здорово розуміти, що ми всім завдячуємо Господу: те, що ми є, наші дари, все походить від Бога. І блаженні ми, якщо, як той прокажений, знаємо як повернутися до ніг Господа і подякувати Йому за численні дари, які Він дав нам.
Θεραπεία των δέκα λεπρών
Ευαγγέλιο (Λουκ 17,11-19)
Στην πορεία προς την Ιερουσαλήμ, ο Ιησούς διέσχισε τη Σαμάρεια και τη Γαλιλαία. Μπαίνοντας σε ένα χωριό τον συνάντησαν δέκα λεπροί, οι οποίοι σταμάτησαν από απόσταση και είπαν με δυνατή φωνή: «Ιησού, αφέντη, ελέησέ μας!». Μόλις τους είδε, ο Ιησούς τους είπε: «Πηγαίνετε να παρουσιαστείτε στους ιερείς». Και καθώς πήγαν, καθαρίστηκαν. Ένας από αυτούς, βλέποντας τον εαυτό του να θεραπεύεται, γύρισε δοξάζοντας τον Θεό με δυνατή φωνή και έπεσε στον Ιησού μπροστά στα πόδια του για να τον ευχαριστήσει. Ήταν Σαμαρείτης. Αλλά ο Ιησούς παρατήρησε: «Δεν εξαγνίστηκαν δέκα; Και που είναι οι άλλοι εννέα; Δεν βρέθηκε κανένας να επιστρέψει για να δώσει δόξα στον Θεό εκτός από αυτόν τον ξένο;» Και του είπε: «Σήκω και πήγαινε. η πίστη σου σε έσωσε!
Ο σχολιασμός του Ευαγγελίου από τον Μονσινιόρ Vincenzo Paglia
Είναι η δεύτερη φορά που ο Λουκάς διηγείται τη θεραπεία από τη λέπρα (η πρώτη είναι στο Λουκάς 5:12-14). Αυτή τη φορά, σε αντίθεση με την προηγούμενη, οι λεπροί σταματούν από απόσταση και φωνάζουν την ανάγκη τους για θεραπεία. Είναι μια κραυγή παρόμοια με αυτή που υψώνεται από πολλές χώρες, ακόμα και μακρινές, για να επικαλεστεί βοήθεια και συμπαράσταση. Δυστυχώς, τόσο συχνά, αυτή η κραυγή δεν ακούγεται. Μπορούμε επίσης να το συνδέσουμε με την κοινή προσευχή που κάνουν οι Χριστιανοί στον Θεό για τον εαυτό τους και για τον κόσμο. Στην πραγματικότητα, υπάρχει ένα είδος αρμονίας μεταξύ της κραυγής των φτωχών και της προσευχής της Εκκλησίας. Και στις δύο περιπτώσεις, οι άνθρωποι των φτωχών και οι άνθρωποι των μαθητών βρίσκονται ενωμένοι επικαλούμενοι έναν κόσμο δικαιοσύνης και ειρήνης, αδελφοσύνης και αγάπης. Ο Ιησούς, όπως ο Πατέρας στους ουρανούς, δεν είναι κωφός στις προσευχές των φτωχών. Ο Ιησούς κοιτάζει αυτούς τους δέκα και τους διατάζει να πάνε να παρουσιαστούν στους ιερείς. Κατά τη διάρκεια του ταξιδιού όλοι θεραπεύτηκαν από τη λέπρα. Μόνο ένας, ωστόσο, επιστρέφει για να ευχαριστήσει τον Κύριο. είναι Σαμαρείτης, ξένος, πιστός διαφορετικής πίστης από αυτή των Εβραίων. Για άλλη μια φορά ο ευαγγελιστής υποδεικνύει έναν ξένο ως υποδειγματικό μαθητή. Αυτό το άτομο, βλέποντας τον εαυτό του να θεραπεύεται, νιώθει την ανάγκη να ευχαριστήσει, να εκφράσει όλη του την ευγνωμοσύνη σε όσους τον είχαν θεραπεύσει. Και ο Ιησούς έχει ευχαρίστηση για αυτόν τον Σαμαρείτη και λύπη για όλους τους άλλους. Ναι, ο Κύριος είναι ευχαριστημένος. Σίγουρα όχι επειδή το χρειάζεται, αλλά επειδή είναι υγιές να καταλάβουμε ότι οφείλουμε τα πάντα στον Κύριο: αυτό που είμαστε, τα δώρα που έχουμε, όλα προέρχονται από τον Θεό. Και μακάριοι είμαστε αν, όπως αυτός ο λεπρός, ξέρουμε πώς να επιστρέψουμε στα πόδια του Κυρίου και να τον ευχαριστήσουμε για τα πολλά δώρα που μας έδωσε.
Uponyaji wa wale kumi wenye ukoma
Injili ( Lk 17,11-19 )
Akiwa njiani kuelekea Yerusalemu, Yesu alivuka Samaria na Galilaya. Kuingia katika kijiji, watu kumi wenye ukoma walikutana naye, ambao walisimama kwa mbali na kusema kwa sauti kubwa: "Yesu, bwana, utuhurumie!". Mara tu alipowaona, Yesu akawaambia: "Nendeni mkajihudhurie kwa makuhani." Na walipokuwa wakienda, walitakaswa. Mmoja wao alipojiona amepona, alirudi huku akimsifu Mungu kwa sauti kuu, akamsujudia Yesu miguuni pake na kumshukuru. Alikuwa Msamaria. Lakini Yesu alisema: “Je, si kumi wametakaswa? Na hao wengine tisa wako wapi? Je, hakuna aliyepatikana aliyerudi kumpa Mungu utukufu isipokuwa huyu mgeni?” Naye akamwambia: «Simama, uende; imani yako imekuokoa!
Ufafanuzi juu ya Injili na Monsinyo Vincenzo Paglia
Ni mara ya pili kwamba Luka anasimulia uponyaji kutoka kwa ukoma (ya kwanza iko kwenye Luka 5:12-14). Wakati huu, tofauti na uliopita, wenye ukoma husimama kwa mbali na kupiga kelele hitaji lao la kuponywa. Ni kilio sawa na kile kinachoinuka kutoka nchi nyingi, hata zile za mbali, kuomba msaada na msaada. Kwa bahati mbaya, mara nyingi kilio hiki hakisikiki. Tunaweza pia kuiunganisha na sala ya kawaida ambayo Wakristo humwinua Mungu kwa ajili yao wenyewe na kwa ajili ya ulimwengu. Kwa hakika, kuna aina fulani ya maelewano kati ya kilio cha maskini na sala ya Kanisa. Katika hali zote mbili watu wa maskini na watu wa wanafunzi wanajikuta wameungana katika kuuomba ulimwengu wa haki na amani, wa udugu na upendo. Yesu, kama Baba wa mbinguni, si kiziwi kwa maombi ya maskini. Yesu anawatazama wale kumi na kuwaamuru waende kujionyesha kwa makuhani. Wakati wa safari kila mtu aliponywa ukoma. Ni mmoja tu, hata hivyo, anayerudi kumshukuru Bwana; yeye ni Msamaria, mgeni, muumini wa imani tofauti na ile ya Wayahudi. Kwa mara nyingine mwinjilisti anaonyesha mgeni kama mfuasi wa mfano. Mtu huyu, akijiona amepona, anahisi haja ya kushukuru, kutoa shukrani zake zote kwa wale waliomponya. Na Yesu ana furaha kwa Msamaria huyu na huzuni kwa wengine wote. Naam, Bwana anapaswa kushukuriwa. Hakika si kwa sababu anauhitaji, bali kwa sababu ni afya kwetu kuelewa kwamba tuna deni la kila kitu kwa Bwana: tulivyo, zawadi tulizo nazo, zote zinatoka kwa Mungu.Na heri sisi kama, kama yule mwenye ukoma, tunajua jinsi ya kurudi kwa miguu ya Bwana na kumshukuru kwa zawadi nyingi ambazo ametupa.
Chữa lành mười người cùi
Tin Mừng (Lc 17,11-19)
Trên đường lên Giêrusalem, Chúa Giêsu băng qua Samaria và Galilê. Vào một ngôi làng, mười người phong cùi gặp ngài. Họ dừng lại từ xa và nói lớn: “Lạy Chúa Giêsu, xin thương xót chúng tôi!”. Khi vừa nhìn thấy họ, Chúa Giêsu bảo họ: “Hãy đi trình diện với các tư tế”. Và khi họ đi, họ đã được sạch. Một người trong số họ thấy mình được khỏi bệnh liền quay lại lớn tiếng ca ngợi Thiên Chúa và sấp mình dưới chân Chúa Giêsu để tạ ơn. Anh ấy là người Sa-ma-ri. Nhưng Chúa Giêsu nhận xét: “Có mười người được thanh tẩy sao? Và chín người còn lại ở đâu? Không thấy ai quay lại tôn vinh Thiên Chúa ngoại trừ người lạ này sao?” Và Người nói với anh ta: «Hãy đứng dậy và đi; đức tin của bạn đã cứu bạn!
Chú giải Tin Mừng của Đức ông Vincenzo Paglia
Đây là lần thứ hai Luca thuật lại việc chữa lành bệnh cùi (lần đầu tiên là ở Luca 5:12-14). Lần này, không giống như lần trước, những người cùi dừng lại từ xa và kêu lên nhu cầu được chữa lành. Đó là tiếng kêu tương tự như tiếng kêu vang lên từ nhiều vùng đất, thậm chí cả những vùng đất xa xôi, để kêu gọi sự giúp đỡ và hỗ trợ. Thật không may, tiếng kêu này thường không được nghe thấy. Chúng ta cũng có thể liên kết nó với lời cầu nguyện chung mà các Kitô hữu dâng lên Thiên Chúa cho chính họ và cho thế giới. Thực ra, có một sự hòa hợp nào đó giữa tiếng kêu của người nghèo và lời cầu nguyện của Giáo hội. Trong cả hai trường hợp, người nghèo và người môn đệ đều thấy mình hiệp nhất trong việc cầu xin một thế giới công lý và hòa bình, tình huynh đệ và tình yêu. Chúa Giêsu, giống như Chúa Cha trên trời, không làm ngơ trước lời cầu nguyện của người nghèo. Chúa Giêsu nhìn mười người đó và truyền cho họ đi trình diện các tư tế. Trong cuộc hành trình mọi người đều được chữa lành bệnh phong cùi. Tuy nhiên, chỉ có một người quay lại tạ ơn Chúa; ông là người Sa-ma-ri, một người ngoại quốc, một người có đức tin khác với đức tin của người Do Thái. Một lần nữa tác giả Phúc Âm chỉ ra một người ngoại quốc là một môn đệ gương mẫu. Người này thấy mình được chữa lành nên cảm thấy cần phải cảm ơn, bày tỏ hết lòng biết ơn đối với những người đã chữa lành cho mình. Và Chúa Giêsu vui mừng cho người Sa-ma-ri này và buồn phiền cho tất cả những người khác. Vâng, Chúa đáng được tạ ơn. Chắc chắn không phải vì anh ấy cần nó, nhưng vì thật lành mạnh khi chúng ta hiểu rằng chúng ta nợ Chúa mọi thứ: chúng ta là ai, những hồng ân chúng ta có, tất cả đều đến từ Thiên Chúa. làm thế nào để quay lại dưới chân Chúa và tạ ơn Ngài vì biết bao hồng ân Ngài đã ban cho chúng ta.
പത്തു കുഷ്ഠരോഗികളുടെ സൗഖ്യം
സുവിശേഷം (ലൂക്ക 17,11-19)
ജറുസലേമിലേക്കുള്ള വഴിയിൽ യേശു സമരിയായും ഗലീലിയും കടന്നു. ഒരു ഗ്രാമത്തിൽ പ്രവേശിച്ചപ്പോൾ പത്ത് കുഷ്ഠരോഗികൾ അവനെ കണ്ടുമുട്ടി, അവൻ അകലെ നിർത്തി ഉച്ചത്തിൽ പറഞ്ഞു: "യേശുവേ, യജമാനനേ, ഞങ്ങളോട് കരുണയുണ്ടാകേണമേ!". അവരെ കണ്ടയുടനെ യേശു അവരോടു പറഞ്ഞു: "നിങ്ങൾ പോയി പുരോഹിതന്മാരുടെ അടുക്കൽ വരുവിൻ." അവർ പോകുമ്പോൾ അവർ ശുദ്ധരായി. അവരിൽ ഒരാൾ തനിക്കു സൗഖ്യം പ്രാപിച്ചതായി കണ്ടു, ഉച്ചത്തിൽ ദൈവത്തെ സ്തുതിച്ചുകൊണ്ട് മടങ്ങിപ്പോയി, യേശുവിന് നന്ദി പറയാൻ അവൻ്റെ കാൽക്കൽ സാഷ്ടാംഗം വീണു. അവൻ ഒരു സമരിയാക്കാരനായിരുന്നു. എന്നാൽ യേശു നിരീക്ഷിച്ചു: “പത്തുപേർ ശുദ്ധീകരിക്കപ്പെട്ടില്ലേ? പിന്നെ മറ്റ് ഒമ്പത് പേർ എവിടെ? ഈ അപരിചിതനല്ലാതെ ദൈവത്തെ മഹത്വപ്പെടുത്താൻ മടങ്ങിവരാൻ ആരെയും കണ്ടെത്തിയില്ലേ?” അവൻ അവനോടു: എഴുന്നേറ്റു പോക; നിൻ്റെ വിശ്വാസം നിന്നെ രക്ഷിച്ചു!
മോൺസിഞ്ഞോർ വിൻസെൻസോ പഗ്ലിയയുടെ സുവിശേഷത്തെക്കുറിച്ചുള്ള വ്യാഖ്യാനം
ഇത് രണ്ടാം തവണയാണ് ലൂക്കോസ് കുഷ്ഠരോഗത്തിൽ നിന്നുള്ള സൗഖ്യം വിവരിക്കുന്നത് (ആദ്യത്തേത് ലൂക്കോസ് 5:12-14 ൽ). മുൻകാലങ്ങളിൽ നിന്ന് വ്യത്യസ്തമായി ഇത്തവണ കുഷ്ഠരോഗികൾ ദൂരെ നിർത്തി രോഗശമനം വേണമെന്ന് ഉറക്കെ വിളിച്ചുപറയുന്നു. സഹായവും പിന്തുണയും അഭ്യർത്ഥിക്കാൻ പല ദേശങ്ങളിൽ നിന്നും, വിദൂരങ്ങളിൽ നിന്നുപോലും ഉയരുന്ന കരച്ചിലിന് സമാനമായ ഒരു നിലവിളിയാണിത്. നിർഭാഗ്യവശാൽ, പലപ്പോഴും ഈ നിലവിളി കേൾക്കാതെ പോകുന്നു. ക്രിസ്ത്യാനികൾ തങ്ങൾക്കും ലോകത്തിനും വേണ്ടി ദൈവത്തോട് ഉന്നയിക്കുന്ന പൊതുവായ പ്രാർത്ഥനയുമായി നമുക്ക് ഇതിനെ ബന്ധിപ്പിക്കാം. വാസ്തവത്തിൽ, പാവപ്പെട്ടവരുടെ നിലവിളിയും സഭയുടെ പ്രാർത്ഥനയും തമ്മിൽ ഒരുതരം യോജിപ്പുണ്ട്. രണ്ട് സാഹചര്യങ്ങളിലും ദരിദ്രരുടെയും ശിഷ്യന്മാരുടെയും ആളുകളും നീതിയുടെയും സമാധാനത്തിൻ്റെയും, സാഹോദര്യത്തിൻ്റെയും സ്നേഹത്തിൻ്റെയും ഒരു ലോകം ആവാഹിക്കുന്നതിൽ തങ്ങളെത്തന്നെ ഏകീകരിക്കുന്നു. യേശു, സ്വർഗത്തിലെ പിതാവിനെപ്പോലെ, പാവപ്പെട്ടവരുടെ പ്രാർത്ഥനകൾക്ക് ബധിരനല്ല. യേശു ആ പത്തുപേരെ നോക്കി അവരോട് പോയി പുരോഹിതന്മാരുടെ മുമ്പിൽ ഹാജരാകാൻ ആജ്ഞാപിക്കുന്നു. യാത്രയിൽ എല്ലാവർക്കും കുഷ്ഠം ഭേദമായി. എന്നിരുന്നാലും ഒരാൾ മാത്രം കർത്താവിന് നന്ദി പറഞ്ഞു മടങ്ങുന്നു; അവൻ ഒരു സമരിയാക്കാരനാണ്, ഒരു വിദേശിയാണ്, യഹൂദന്മാരിൽ നിന്ന് വ്യത്യസ്തമായ ഒരു വിശ്വാസത്തിൻ്റെ വിശ്വാസിയാണ്. ഒരിക്കൽ കൂടി സുവിശേഷകൻ ഒരു വിദേശിയെ മാതൃകാപരമായ ശിഷ്യനായി സൂചിപ്പിക്കുന്നു. ഈ വ്യക്തി, സ്വയം സുഖം പ്രാപിച്ചതായി കാണുമ്പോൾ, തന്നെ സുഖപ്പെടുത്തിയവരോട് നന്ദി പറയേണ്ടതിൻ്റെ ആവശ്യകത തോന്നുന്നു. ഈ സമരിയാക്കാരനെക്കുറിച്ച് യേശുവിന് സന്തോഷവും മറ്റെല്ലാവർക്കും സങ്കടവും ഉണ്ട്. അതെ, കർത്താവിന് നന്ദി പറയണം. തീർച്ചയായും അവന് അത് ആവശ്യമുള്ളതുകൊണ്ടല്ല, മറിച്ച് നാം എല്ലാം കർത്താവിനോട് കടപ്പെട്ടിരിക്കുന്നുവെന്ന് മനസ്സിലാക്കുന്നത് ആരോഗ്യകരമാണ്: നാം എന്താണെന്ന്, നമുക്കുള്ള സമ്മാനങ്ങൾ, എല്ലാം ദൈവത്തിൽ നിന്നാണ്. കർത്താവിൻ്റെ പാദങ്ങളിലേക്കു മടങ്ങുന്നതെങ്ങനെ, അവൻ നമുക്കു തന്നിട്ടുള്ള അനേകം സമ്മാനങ്ങൾക്ക് നന്ദി പറയണം.
Ọgwụgwọ nke ndị ekpenta iri
Oziọma (Luk 17:11-19)
Mgbe Jizọs na-aga Jeruselem, ọ gafere Sameria na Galili. Mgbe ha banyere n’otu obodo nta, ndị ekpenta iri zutere ya, bụ́ ndị guzo n’ebe dị anya ma kwuo n’oké olu, sị: “Jizọs, Onyenwe anyị, meere anyị ebere!”. Ozugbo ọ hụrụ ha, Jizọs sịrị ha: "Gaanụ chee onwe unu n'ihu ndị nchụàjà." Ma ka ha na-aga, e mere ka ha dị ọcha. Otu onye n’ime ha hụrụ na a gwọọla ya, o wee laghachi n’oké olu na-eto Chineke, kpọọkwa isiala n’ihu Jizọs n’ụkwụ ya ikele ya. Ọ bụ onye Sameria. Ma Jizọs kwuru, sị: “Ọ̀ bụ na e meghị mmadụ iri ka ha dị ọcha? Oleekwa ebe itoolu ndị ọzọ nọ? Ọ̀ ch ch> ch> ch ch ch ch∫ch llaghachi inye Chineke otuto, ma-b onye ala ọzọ a?” O wee sị ya: “Bilie gawa; okwukwe gị azọpụtala gị!
Nkọwa nke Oziọma nke Monsignor Vincenzo Paglia
Ọ bụ nke ugboro abụọ Luk na-akọ banyere ọgwụgwọ nke ekpenta (nke mbụ bụ na Luk 5: 12-14). Na nke ugbu a, n'adịghị ka nke gara aga, ndị ekpenta ahụ na-akwụsị n'ebe dị anya ma tie mkpu na ha chọrọ ọgwụgwọ. Ọ bụ iti mkpu yiri nke na-esi n’ọtụtụ ala bilie, ọbụna ndị dị anya, ịrịọ enyemaka na nkwado. N'ụzọ dị mwute, ọtụtụ mgbe, mkpu a na-adịghị anụ. Anyị nwekwara ike jikọta ya na ekpere nkịtị nke Ndị Kraịst na-ekpegara Chineke maka onwe ha na maka ụwa. N’ezie, e nwere ụdị nkwekọ dị n’etiti mkpu ndị ogbenye na ekpere nke Nzukọ-nsọ. N'ọnọdụ abụọ ahụ ndị ogbenye na ndị na-eso ụzọ na-ahụ onwe ha dị n'otu n'ịkpọku ụwa nke ikpe ziri ezi na udo, nke ụmụnna na ịhụnanya. Jizọs, dị ka Nna nke eluigwe, adịghị anụ ekpere nke ndị ogbenye. Jizọs lere mmadụ iri ahụ anya ma nye ha iwu ka ha gaa gosi onwe ha n’ihu ndị nchụàjà. N'ime njem ahụ, a gwọọ onye ọ bụla n'ọrịa ekpenta. Naanị otu, otu ọ dị, na-aga azụ ikele Onye-nwe; ọ bụ onye Sameria, onye mba ọzọ, onye kwere ekwe n’okwukwe dị iche na nke ndị Juu. Ọzọkwa, onye na-ezisa ozi ọma na-egosi onye mba ọzọ dị ka onye na-eso ụzọ kwesịrị nṅomi. Onye a, na-ahụ onwe ya ka a gwọrọ, na-eche na ọ dị mkpa ịkele, iji gosipụta ekele ya nile nye ndị gwọrọ ya. Jizọs nwekwara obi ụtọ n’ebe onye Sameria a nọ, nweekwa mwute maka ndị ọzọ niile. Ee, Jehova kwesịrị ịkele. N'ezie ọ bughi n'ihi na ọ di Ya nkpà, kama n'ihi na ọ di ayi ike imara na ayi ji ihe nile n'aka Onye-nwe-ayi: ihe ayi bu, onyinye-inata-iru-ọma nke ayi nwere, ha nile sitere na Chineke: ma ngọzi nādiri ayi, ọ buru na ayi mara dika onye-ekpenta ahu. ka anyị ga-esi laghachi n’ụkwụ Jehova ma kelee ya maka ọtụtụ onyinye ndị o nyere anyị.