Vangelo (Gv 6,1-15) - In quel tempo, Gesù passò all’altra riva del mare di Galilea, cioè di Tiberìade, e lo seguiva una grande folla, perché vedeva i segni che compiva sugli infermi. Gesù salì sul monte e là si pose a sedere con i suoi discepoli. Era vicina la Pasqua, la festa dei Giudei. Allora Gesù, alzàti gli occhi, vide che una grande folla veniva da lui e disse a Filippo: «Dove potremo comprare il pane perché costoro abbiano da mangiare?». Diceva così per metterlo alla prova; egli infatti sapeva quello che stava per compiere. Gli rispose Filippo: «Duecento denari di pane non sono sufficienti neppure perché ognuno possa riceverne un pezzo». Gli disse allora uno dei suoi discepoli, Andrea, fratello di Simon Pietro: «C’è qui un ragazzo che ha cinque pani d’orzo e due pesci; ma che cos’è questo per tanta gente?». Rispose Gesù: «Fateli sedere». C’era molta erba in quel luogo. Si misero dunque a sedere ed erano circa cinquemila uomini. Allora Gesù prese i pani e, dopo aver reso grazie, li diede a quelli che erano seduti, e lo stesso fece dei pesci, quanto ne volevano. E quando furono saziati, disse ai suoi discepoli: «Raccogliete i pezzi avanzati, perché nulla vada perduto». Li raccolsero e riempirono dodici canestri con i pezzi dei cinque pani d’orzo, avanzati a coloro che avevano mangiato. Allora la gente, visto il segno che egli aveva compiuto, diceva: «Questi è davvero il profeta, colui che viene nel mondo!». Ma Gesù, sapendo che venivano a prenderlo per farlo re, si ritirò di nuovo sul monte, lui da solo.

Il commento al Vangelo a cura di Monsignor Vincenzo Paglia

Gesù, «alzàti gli occhi, vide una grande folla che veniva da lui», nota l’evangelista. È proprio del Signore non tenere gli occhi fissi su di sé e guardare le folle stanche e sfinite, come pecore senza pastore. Gesù è di esempio a tutti noi perché impariamo ad alzare almeno un poco gli occhi da noi stessi e dai nostri problemi per poter vedere un poco anche gli altri. Quelle folle stavano accanto a Gesù perché ne avevano bisogno. Finché anche noi non riscopriamo questo bisogno è difficile che ci comportiamo come quelle folle. Quegli uomini e quelle donne avevano persino dimenticato di mangiare per ascoltare Gesù! E Gesù ne ebbe compassione. È infatti lui, non i discepoli, ad accorgersi del bisogno di pane che la folla aveva. Gesù chiama Filippo e gli chiede: «Dove potremo comprare il pane perché costoro abbiano da mangiare?». Gesù non è abituato a mandare indietro nessuno, anche chi non chiede pur avendo bisogno. Egli legge nel cuore e previene nel donarci ciò di cui abbiamo bisogno. Del resto, è così (o dovrebbe esser così) di ogni buon padre e di ogni buona madre. E Dio è sempre buono, sia con i figli buoni che con quelli recalcitranti. Non resiste al bisogno dei suoi figli. È quanto accade in questa scena evangelica. Senza che i discepoli comprendano, anzi contro ogni ragionevolezza, ordina di far sedere la gente sull’erba. «Il Signore è il mio pastore: non manco di nulla; su pascoli erbosi mi fa riposare», canta il Salmo 23. Quando tutti sono seduti egli prende il pane e dopo aver ringraziato Dio lo distribuisce a tutti. A differenza dei Vangeli sinottici, ove sono incaricati i discepoli, qui è Gesù stesso che distribuisce il pane. È lui il buon pastore che guida, cura e nutre il suo gregge. E lo nutre direttamente e con abbondanza: rimangono, infatti, «dodici canestri con i pezzi dei cinque pani d’orzo, avanzati a coloro che avevano mangiato». Cinque pani d’orzo sono stati sufficienti per sfamare cinquemila persone. È stato sufficiente metterli nelle mani del Signore; queste mani non trattengono nulla per sé, sono abituate ad aprirsi con grande generosità. Il miracolo è iniziato a partire dal cuore di un ragazzo che ha messo a disposizione i suoi cinque pani d’orzo; il miracolo può continuare se noi, come quel ragazzo, mettiamo nelle mani del Signore quel poco che abbiamo, ma volentieri e con generosità. La folla restò in ammirazione a tal punto che volevano proclamare re Gesù. Egli fuggì da loro, e si ritirò sul monte. Gesù non voleva svilire l’urgenza del pane, semmai desiderava sottolineare la necessità di nutrirsi con il vero pane: l’amicizia con lui.

XVII of ordinary time

Gospel (Jn 6,1-15)

At that time, Jesus crossed to the other shore of the Sea of Galilee, that is, Tiberias, and a large crowd followed him, because they saw the signs that he performed on the sick. Jesus went up the mountain and sat there with his disciples. Easter, the Jewish feast, was near. Then Jesus raised his eyes and saw that a large crowd was coming to him and said to Philip: "Where can we buy bread so that these people can eat?". He said this to test him; in fact he knew what he was about to do. Philip replied to him: "Two hundred denarii of bread are not enough even for everyone to receive a piece." Then one of his disciples, Andrew, brother of Simon Peter, said to him: «There is a boy here who has five barley loaves and two fish; but what is this for so many people?”. Jesus replied: "Make them sit down." There was a lot of grass in that place. So they sat down, and there were about five thousand men. Then Jesus took the loaves and, after giving thanks, gave them to those who were sitting, and he did the same with the fish, as much as they wanted. And when they were satisfied, he said to his disciples: "Gather up the leftover pieces, so that nothing is lost." They collected them and filled twelve baskets with the pieces of the five barley loaves left over from those who had eaten. Then the people, seeing the sign that he had performed, said: "This is truly the prophet, the one who comes into the world!". But Jesus, knowing that they were coming to take him to make him king, withdrew again to the mountain, he alone.

The commentary on the Gospel by Monsignor Vincenzo Paglia

Jesus "lifted his eyes and saw a large crowd coming towards him", notes the evangelist. It is proper to the Lord not to keep his eyes fixed on himself and look at the tired and exhausted crowds, like sheep without a shepherd. Jesus is an example to all of us so that we learn to lift our eyes at least a little from ourselves and our problems in order to be able to see others a little too. Those crowds stood next to Jesus because they needed him. Until we too rediscover this need, it is difficult for us to behave like those crowds. Those men and women had even forgotten to eat to listen to Jesus! And Jesus had compassion on him. In fact, it is he, not the disciples, who realizes the need for bread that the crowd had. Jesus calls Philip and asks him: «Where can we buy bread so that these people can eat?». Jesus is not used to sending anyone back, even those who don't ask even though they are in need. He reads the heart and prevents us from giving us what we need. After all, he is like this (or should be like this) of every good father and every good mother. And God is always good, both with good children and with recalcitrant ones. He cannot resist the need of his children. This is what happens in this evangelical scene. Without the disciples understanding, indeed against all reason, he orders people to sit on the grass. «The Lord is my shepherd: I lack nothing; on grassy pastures he makes me rest", sings Psalm 23. When everyone is seated he takes the bread and after thanking God he distributes it to everyone. Unlike the Synoptic Gospels, where the disciples are in charge, here it is Jesus himself who distributes the bread. He is the good shepherd who guides, cares for and feeds his flock. And he feeds it directly and abundantly: in fact, there remain "twelve baskets with the pieces of the five barley loaves left over from those who had eaten". Five barley loaves were enough to feed five thousand people. It was enough to place them in the hands of the Lord; these hands do not hold anything back for themselves, they are used to opening up with great generosity. The miracle began from the heart of a boy who made his five barley loaves available; the miracle can continue if we, like that boy, put what little we have into the hands of the Lord, but willingly and generously. The crowd was in such admiration that they wanted to proclaim Jesus king. He fled from them and retreated to the mountain. Jesus did not want to demean the urgency of bread, if anything he wanted to underline the need to nourish oneself with true bread: friendship with him.

XVII del tiempo ordinario

Evangelio (Jn 6,1-15)

En aquel tiempo, Jesús pasó a la otra orilla del mar de Galilea, es decir, a Tiberíades, y le seguía una gran multitud, porque veían las señales que hacía en los enfermos. Jesús subió al monte y se sentó allí con sus discípulos. Se acercaba la Pascua, la fiesta judía. Entonces Jesús alzó los ojos y vio que venía hacia él una gran multitud y dijo a Felipe: "¿Dónde podremos comprar pan para que coma esta gente?". Dijo esto para ponerlo a prueba; de hecho, sabía lo que estaba a punto de hacer. Felipe le respondió: "Doscientos denarios de pan no alcanzan ni para que cada uno reciba un pedazo". Entonces uno de sus discípulos, Andrés, hermano de Simón Pedro, le dijo: «Aquí hay un muchacho que tiene cinco panes de cebada y dos peces; pero ¿qué es esto para tanta gente?”. Jesús respondió: "Haz que se sienten". En ese lugar había mucha hierba. Entonces se sentaron, y eran como cinco mil hombres. Entonces Jesús tomó los panes y, después de dar gracias, se los dio a los que estaban sentados, y lo mismo hizo con los peces, cuanto quisieron. Y cuando estuvieron satisfechos, dijo a sus discípulos: "Recojan los pedazos que sobraron, para que no se pierda nada". Los recogieron y llenaron doce cestas con los pedazos de los cinco panes de cebada que sobraron de los que habían comido. Entonces el pueblo, al ver la señal que había realizado, dijo: "¡Éste es verdaderamente el profeta, el que viene al mundo!". Pero Jesús, sabiendo que venían a apresarlo para hacerlo rey, se retiró otra vez al monte, él solo.

El comentario al Evangelio de monseñor Vincenzo Paglia

Jesús "alzó los ojos y vio una gran multitud que venía hacia él", observa el evangelista. Es propio del Señor no tener los ojos fijos en sí mismo y mirar a las multitudes cansadas y extenuadas, como ovejas sin pastor. Jesús es un ejemplo para todos nosotros para que aprendamos a levantar al menos un poco la mirada de nosotros mismos y de nuestros problemas para poder ver un poco también a los demás. Esas multitudes estuvieron al lado de Jesús porque lo necesitaban. Hasta que nosotros también redescubramos esta necesidad, nos resultará difícil comportarnos como esas multitudes. ¡Esos hombres y mujeres se habían olvidado incluso de comer para escuchar a Jesús! Y Jesús tuvo compasión de él. De hecho, es él, no los discípulos, quien se da cuenta de la necesidad de pan que tenía la multitud. Jesús llama a Felipe y le pregunta: «¿Dónde podemos comprar pan para que coma esta gente?». Jesús no está acostumbrado a enviar a nadie de regreso, ni siquiera a aquellos que no lo piden aunque estén necesitados. Él lee el corazón y nos impide darnos lo que necesitamos. Al fin y al cabo, es así (o debería ser así) de todo buen padre y de toda buena madre. Y Dios siempre es bueno, tanto con los hijos buenos como con los recalcitrantes. No puede resistir la necesidad de sus hijos. Esto es lo que sucede en este escenario evangélico. Sin que los discípulos lo entiendan, incluso contra toda razón, ordena al pueblo que se siente en la hierba. «El Señor es mi pastor: nada me falta; En pastos de hierba me hace descansar”, canta el Salmo 23. Cuando todos están sentados, toma el pan y después de dar gracias a Dios lo reparte entre todos. A diferencia de los evangelios sinópticos, donde los discípulos son los que mandan, aquí es el mismo Jesús quien distribuye el pan. Él es el buen pastor que guía, cuida y alimenta a su rebaño. Y le alimenta directa y abundantemente: de hecho, quedan "doce cestas con los trozos de los cinco panes de cebada que sobraron a los que habían comido". Cinco panes de cebada bastaron para alimentar a cinco mil personas. Bastaba ponerlos en manos del Señor; estas manos no se reservan nada, están acostumbradas a abrirse con gran generosidad. El milagro comenzó desde el corazón de un niño que puso a disposición sus cinco panes de cebada; el milagro puede continuar si nosotros, como aquel niño, ponemos en manos del Señor lo poco que tenemos, pero con voluntad y generosidad. La multitud estaba tan admirada que querían proclamar rey a Jesús, pero él huyó de ellos y se retiró al monte. Jesús no quiso menospreciar la urgencia del pan, al contrario quiso subrayar la necesidad de alimentarse del verdadero pan: la amistad con él.

XVII du temps ordinaire

Évangile (Jn 6,1-15)

À cette époque, Jésus traversait la mer de Galilée, c'est-à-dire Tibériade, et une foule nombreuse le suivait, car ils voyaient les signes qu'il accomplissait sur les malades. Jésus gravit la montagne et s'y assit avec ses disciples. Pâques, la fête juive, était proche. Alors Jésus leva les yeux et vit qu'une grande foule venait à lui et dit à Philippe : "Où pouvons-nous acheter du pain pour que ces gens puissent manger ?". Il a dit cela pour le tester ; en fait, il savait ce qu'il s'apprêtait à faire. Philippe lui répondit : « Deux cents deniers de pain ne suffisent pas, même pour que tout le monde en reçoive un morceau. Alors un de ses disciples, André, frère de Simon Pierre, lui dit : « Il y a ici un garçon qui a cinq pains d'orge et deux poissons ; mais qu'est-ce que c'est pour tant de gens ? Jésus répondit : « Faites-les asseoir. » Il y avait beaucoup d'herbe à cet endroit. Ils s'assirent donc, et il y avait environ cinq mille hommes. Alors Jésus prit les pains et, après avoir rendu grâce, les donna à ceux qui étaient assis, et il fit de même avec les poissons, autant qu'ils voulaient. Et quand ils furent rassasiés, il dit à ses disciples : « Rassemblez les morceaux qui restent, afin que rien ne soit perdu. » Ils les rassemblèrent et remplirent douze paniers avec les morceaux des cinq pains d'orge qui restaient de ceux qui avaient mangé. Alors le peuple, voyant le signe qu'il avait accompli, dit : " Celui-ci est vraiment le prophète, celui qui vient au monde ! ". Mais Jésus, sachant qu'ils venaient le prendre pour le faire roi, se retira de nouveau sur la montagne, lui seul.

Le commentaire de l'Évangile de Mgr Vincenzo Paglia

Jésus "leva les yeux et vit une foule nombreuse venir vers lui", note l'évangéliste. Il est du propre du Seigneur de ne pas avoir les yeux fixés sur lui-même et de regarder les foules fatiguées et épuisées, comme des brebis sans berger. Jésus est un exemple pour nous tous pour que nous apprenions à lever au moins un peu les yeux de nous-mêmes et de nos problèmes afin de pouvoir aussi voir un peu les autres. Ces foules se tenaient à côté de Jésus parce qu’elles avaient besoin de lui. Tant que nous ne redécouvrirons pas nous aussi ce besoin, il nous sera difficile de nous comporter comme ces foules. Ces hommes et ces femmes avaient même oublié de manger pour écouter Jésus ! Et Jésus eut compassion de lui. En fait, c’est lui, et non les disciples, qui se rend compte du besoin de pain de la foule. Jésus appelle Philippe et lui demande : « Où pouvons-nous acheter du pain pour que ces gens puissent manger ? ». Jésus n'a pas l'habitude de renvoyer quelqu'un, même ceux qui ne demandent rien, même s'ils sont dans le besoin. Il lit dans le cœur et nous empêche de nous donner ce dont nous avons besoin. Après tout, c’est comme ça (ou ça devrait être comme ça) de tout bon père et de toute bonne mère. Et Dieu est toujours bon, aussi bien avec les bons enfants qu’avec les récalcitrants. Il ne peut résister au besoin de ses enfants. C'est ce qui se passe dans cette scène évangélique. Sans que les disciples comprennent, et même contre toute raison, il ordonne au peuple de s'asseoir sur l'herbe. « Le Seigneur est mon berger : je ne manque de rien ; il me fait reposer sur des pâturages herbeux", chante le Psaume 23. Quand tout le monde est assis, il prend le pain et après avoir remercié Dieu, il le distribue à tout le monde. Contrairement aux Évangiles synoptiques, où les disciples sont aux commandes, ici c'est Jésus lui-même qui distribue le pain. Il est le bon berger qui guide, soigne et nourrit son troupeau. Et il le nourrit directement et abondamment : en effet, il reste « douze paniers avec les morceaux des cinq pains d'orge qui restent de ceux qui en ont mangé ». Cinq pains d’orge suffisaient à nourrir cinq mille personnes. Il suffisait de les remettre entre les mains du Seigneur ; ces mains ne se cachent rien, elles ont l'habitude de s'ouvrir avec une grande générosité. Le miracle est né du cœur d'un garçon qui a mis à disposition ses cinq pains d'orge ; le miracle peut continuer si, comme ce garçon, nous remettons le peu que nous avons entre les mains du Seigneur, mais volontairement et généreusement. La foule était tellement admirative qu'elle voulut proclamer Jésus roi, mais il s'enfuit et se retira dans la montagne. Jésus ne voulait pas minimiser l'urgence du pain, mais plutôt souligner la nécessité de se nourrir du vrai pain : l'amitié avec lui.

XVII do tempo ordinário

Evangelho (Jo 6,1-15)

Naquele tempo, Jesus atravessou para a outra margem do mar da Galileia, isto é, Tiberíades, e uma grande multidão o seguiu, porque via os sinais que ele realizava nos enfermos. Jesus subiu ao monte e sentou-se ali com seus discípulos. A Páscoa, a festa judaica, estava próxima. Então Jesus ergueu os olhos e viu que uma grande multidão se aproximava dele e disse a Filipe: “Onde podemos comprar pão para que esta gente possa comer?”. Ele disse isso para testá-lo; na verdade, ele sabia o que estava prestes a fazer. Filipe respondeu-lhe: “Duzentos denários de pão não bastam nem para que todos recebam um pedaço”. Então um dos seus discípulos, André, irmão de Simão Pedro, disse-lhe: «Está aqui um menino que tem cinco pães de cevada e dois peixes; mas o que é isso para tanta gente?”. Jesus respondeu: “Faça-os sentar”. Havia muita grama naquele lugar. Então eles se sentaram e havia cerca de cinco mil homens. Então Jesus pegou os pães e, depois de dar graças, deu-os aos que estavam sentados, e fez o mesmo com os peixes, à vontade. E quando eles ficaram satisfeitos, ele disse aos seus discípulos: “Reúnam os pedaços que sobraram, para que nada se perca”. Eles os recolheram e encheram doze cestos com os pedaços dos cinco pães de cevada que sobraram dos que haviam comido. Então o povo, vendo o sinal que ele havia realizado, disse: “Este é verdadeiramente o profeta, aquele que vem ao mundo!”. Mas Jesus, sabendo que vinham prendê-lo para fazê-lo rei, retirou-se novamente para o monte, só ele.

O comentário ao Evangelho de Monsenhor Vincenzo Paglia

Jesus “levantou os olhos e viu uma grande multidão que vinha em sua direção”, nota o evangelista. É próprio do Senhor não manter os olhos fixos em si mesmo e olhar para as multidões cansadas e exaustas, como ovelhas sem pastor. Jesus é um exemplo para todos nós para que aprendamos a levantar pelo menos um pouco o olhar de nós mesmos e dos nossos problemas para podermos ver um pouco também os outros. Aquelas multidões ficaram ao lado de Jesus porque precisavam dele. Enquanto não redescobrirmos também esta necessidade, será difícil comportarmo-nos como essas multidões. Aqueles homens e mulheres até se esqueceram de comer para ouvir Jesus! E Jesus teve compaixão dele. Na verdade, é ele, e não os discípulos, quem percebe a necessidade de pão que a multidão tinha. Jesus chama Filipe e pergunta-lhe: «Onde podemos comprar pão para esta gente comer?». Jesus não está acostumado a mandar ninguém de volta, mesmo quem não pede, mesmo estando necessitado. Ele lê o coração e nos impede de nos dar o que precisamos. Afinal, é assim (ou deveria ser assim) com todo bom pai e toda boa mãe. E Deus é sempre bom, tanto com os bons filhos como com os recalcitrantes. Ele não consegue resistir à necessidade de seus filhos. Isto é o que acontece nesta cena evangélica. Sem a compreensão dos discípulos, e mesmo contra toda a razão, ele ordena ao povo que se sente na relva. «O Senhor é o meu pastor: nada me falta; ele me faz descansar em pastos”, canta o Salmo 23. Quando todos estão sentados ele pega o pão e depois de agradecer a Deus o distribui a todos. Ao contrário dos Evangelhos Sinópticos, onde os discípulos mandam, aqui é o próprio Jesus quem distribui o pão. Ele é o bom pastor que guia, cuida e alimenta o seu rebanho. E alimenta-o directa e abundantemente: de facto, restam «doze cestos com os pedaços dos cinco pães de cevada que sobraram de quem comeu». Cinco pães de cevada foram suficientes para alimentar cinco mil pessoas. Bastou colocá-los nas mãos do Senhor; essas mãos não guardam nada para si mesmas, estão acostumadas a se abrir com grande generosidade. O milagre começou no coração de um menino que disponibilizou seus cinco pães de cevada; o milagre pode continuar se nós, como aquele menino, colocarmos o pouco que temos nas mãos do Senhor, mas de boa vontade e generosamente. A multidão ficou tão admirada que quis proclamar Jesus Rei. Ele fugiu deles e retirou-se para o monte. Jesus não quis menosprezar a urgência do pão, mas sim sublinhar a necessidade de alimentar-se com o verdadeiro pão: a amizade com ele.

第十七平時

福音（約翰福音 6,1-15）

那時，耶穌渡到加利利海的對岸，即提比哩亞，有一大群人跟隨他，因為他們看見他在病人身上所行的神蹟。 耶穌上了山，和門徒一起坐在那裡。 猶太人的節日復活節臨近了。 耶穌舉目一看，看見一大群人向他走來，就對腓利說：「我們到哪裡去買餅給這些人吃呢？」。 他這樣說是為了考驗他； 事實上他知道他要做什麼。 腓力回答說：“兩百第納爾的麵包還不夠每個人分到一塊。” 然後他的一個門徒，西門彼得的兄弟安得烈對他說：「這裡有一個男孩，他有五個大麥餅和兩條魚； 但這對這麼多人來說意味著什麼呢？” 耶穌回答說：“叫他們坐下。” 那個地方有很多草。 於是他們坐下，約有五千人。 耶穌拿起餅來，祝謝了，遞給坐著的人；耶穌也照樣把魚遞給他們，看他們想要多少。 當他們吃飽後，他對門徒說：“把剩下的東西收拾起來，免得有什麼損失。” 他們把吃完剩下的五個大麥餅的碎片收集起來，裝滿了十二個籃子。 人們看到他所行的神蹟，就說：「這真是先知，來到世間的那一位！」。 但耶穌知道他們要抓他為王，就又獨自退到山上。

文森佐·帕格利亞主教對福音的評論

這位福音傳道者指出，耶穌「抬起眼睛，看到一大群人向他走來」。 主不該把目光集中在自己身上，也不看疲倦疲憊的群眾，就像沒有牧人的羊一樣。 耶穌是我們所有人的榜樣，讓我們學會至少把目光從自己和我們的問題上移開一點，以便也能夠看到別人。 那些群眾站在耶穌旁邊，因為他們需要祂。 在我們也重新發現這種需求之前，我們很難像那些人群一樣行事。 那些男男女女甚至忘記吃飯來聽耶穌說話！ 耶穌就憐憫他。 事實上，是他，而不是門徒，意識到群眾對麵包的需要。 耶穌打電話給腓力，問他：「我們在哪裡可以買到麵包，讓這些人有飯吃？」。 耶穌不習慣送任何人回去，即使是那些雖然有需要卻沒有祈求的人。 他讀懂人心並阻止我們提供我們所需要的東西。 畢竟，每一個好父親、每一個好母親都是這樣的（或應該是這樣的）。 上帝總是良善的，無論是對好孩子或頑梗的孩子。 他無法抗拒孩子們的需要。 這就是福音派場景中所發生的事。 在弟子們不理解的情況下，甚至違背一切理由，他命令人們坐在草地上。 «主是我的牧者：我一無所缺； 他讓我在青草地上休息”，詩篇第23篇這樣唱到。當每個人都坐下後，他拿起麵包，感謝上帝后，他把它分發給每個人。 與對觀福音書中門徒負責的不同，這裡是耶穌親自分發餅。 祂是好牧人，引導、照顧和餵養祂的羊群。 他直接而豐富地餵他：事實上，還剩下「十二個籃子，裡面裝著吃完的人剩下的五個大麥餅的碎片」。 五個大麥餅夠五千人吃。 將他們交在主的手中就足夠了； 這些手不會為自己保留任何東西，它們習慣於慷慨地開放。 這個奇蹟源自於一個男孩的心，他提供了五個大麥麵包； 如果我們像那個男孩一樣，自願且慷慨地把我們僅有的一切交到主手中，奇蹟就能繼續下去。 群眾非常欽佩，想要擁立耶穌為王，耶穌卻逃離了他們，退到了山上。 耶穌不想貶低麵包的迫切性，如果他想強調用真正的麵包來滋養自己的必要性：與他的友誼。

XVII обычного времени

Евангелие (Ин 6,1-15)

В то время Иисус перешёл на другой берег Галилейского моря, то есть в Тивериаду, и за Ним следовала большая толпа, потому что видели знамения, которые Он совершал над больными. Иисус поднялся на гору и сел там со своими учениками. Приближалась Пасха, еврейский праздник. Тогда Иисус поднял глаза и увидел, что к нему идет большая толпа, и сказал Филиппу: «Где нам купить хлеба, чтобы эти люди могли поесть?». Он сказал это, чтобы испытать его; на самом деле он знал, что собирался сделать. Филипп ответил ему: «Двухсот динариев хлеба недостаточно даже для того, чтобы каждый получил по куску». Тогда один из учеников Его, Андрей, брат Симона Петра, сказал Ему: «Здесь есть мальчик, у которого есть пять перловых хлебов и две рыбы; но что это значит для стольких людей?». Иисус ответил: «Посадите их». В этом месте было много травы. И они сели, и было около пяти тысяч человек. Тогда Иисус взял хлебы и, возблагодарив, раздал их сидящим, и то же самое сделал с рыбой, сколько они хотели. И когда они насытились, он сказал ученикам своим: «Соберите оставшиеся куски, чтобы ничего не пропало». Они собрали их и наполнили двенадцать корзин кусками пяти ячменных хлебов, оставшихся от тех, кто ел. Тогда народ, увидев знамение, которое он совершил, сказал: «Это поистине пророк, приходящий в мир!». Но Иисус, зная, что его собираются взять и сделать царем, снова удалился на гору, один.

Комментарий к Евангелию монсеньора Винченцо Палья

Иисус «поднял глаза и увидел идущую к Нему большую толпу», — отмечает евангелист. Господу свойственно не заострять очей на себе и смотреть на усталые и изнуренные толпы, как овцы без пастыря. Иисус является примером для всех нас, чтобы мы научились хоть немного отводить взгляд от себя и своих проблем, чтобы суметь немного увидеть и других. Эти толпы стояли рядом с Иисусом, потому что они нуждались в нем. Пока мы сами не откроем заново эту потребность, нам трудно вести себя как толпа. Эти мужчины и женщины даже забыли поесть, чтобы послушать Иисуса! И Иисус сжалился над ним. На самом деле именно он, а не ученики осознает потребность толпы в хлебе. Иисус зовёт Филиппа и спрашивает его: «Где нам купить хлеба, чтобы эти люди могли поесть?». Иисус не привык никого отсылать обратно, даже тех, кто не просит, хотя и нуждается. Он читает сердце и мешает нам дать то, что нам нужно. Ведь так (или так должно быть) у каждого хорошего отца и каждой хорошей матери. А Бог всегда добр, как к хорошим детям, так и к непокорным. Он не может противостоять нуждам своих детей. Вот что происходит в этой евангелической сцене. Без понимания учеников, даже вопреки всякой причине, он приказывает людям сесть на траву. «Господь — мой пастырь: у меня нет недостатка ни в чем; он покоит меня на травянистых пастбищах», — поет 23-й псалом. Когда все расселись, он берет хлеб и, поблагодарив Бога, раздает его всем. В отличие от синоптических Евангелий, где за дело отвечают ученики, здесь хлеб раздает сам Иисус. Он добрый пастырь, который направляет, заботится и кормит свое стадо. И кормит его прямо и обильно: действительно, осталось «двенадцать корзин с кусками пяти ячменных хлебов, оставшихся от евших». Пяти ячменных хлебов хватило, чтобы накормить пять тысяч человек. Этого было достаточно, чтобы отдать их в руки Господа; эти руки ничего для себя не держат, они привыкли открываться с большой щедростью. Чудо началось из сердца мальчика, который предоставил ему пять ячменных хлебов; чудо может продолжаться, если мы, как тот мальчик, отдадим то немногое, что у нас есть, в руки Господа, но добровольно и щедро. Толпа была в таком восхищении, что хотела провозгласить Иисуса царем, но он бежал от них и отступил на гору. Иисус не хотел принижать актуальность хлеба, скорее он хотел подчеркнуть необходимость питаться истинным хлебом: дружбой с ним.

通常時のXVII

福音（ヨハネ 6,1-15）

その時、イエスはガリラヤ湖の対岸、つまりティベリアに渡られ、大群衆がイエスの後を追った。イエスが病人たちに行ったしるしを見たからだ。 イエスは山に登り、弟子たちと一緒にそこに座りました。 ユダヤ教の祝日であるイースターが近づいてきました。 そこでイエスは目を上げ、大勢の群衆が自分のところに来ているのを見てフィリポに言われた、「この人たちに食べさせるパンはどこで買えますか。」 彼は自分を試すためにこれを言いました。 実際、彼は自分が何をしようとしているのか知っていました。 フィリポは彼にこう答えました、「200デナリオンのパンでは、たとえ全員が一切れを受け取るのにも十分ではありません。」 そこで弟子の一人、シモン・ペテロの兄弟アンデレが彼にこう言いました。「ここに大麦のパン５つと魚２匹を持っている少年がいます。 しかし、これほど多くの人にとってこれは何でしょうか？」 イエスは「彼らを座らせなさい」と答えました。 その場所には草がたくさんありました。 それで彼らは座った、そしてそこには約五千人の男たちがいた。 それからイエスはパンを取り、感謝をささげた後、座っている人々に与え、彼らが望むだけ魚にも同じことをされました。 そして彼らが満足すると、イエスは弟子たちに言った、「何も失われないように、残った破片を集めなさい」。 彼らはそれらを集め、食べた人たちが残した5つの大麦パンのかけらを12個の籠に詰めました。 すると人々は、彼が行ったしるしを見て、「これはまさに預言者、世に来る者だ！」と言った。 しかしイエスは、彼らが自分を王にするために連れて来ようとしているのを知り、再び山に一人で退かれた。

ヴィンチェンツォ・パーリア修道士による福音書の解説

イエスは「目を上げて、大勢の群衆が自分に向かって来るのが見えた」と伝道者は述べています。 羊飼いのいない羊のように、自分に目を留めて疲れ果てた群衆を見つめることは主にとって適切なことではありません。 イエスは私たち全員に対する模範であり、私たちが自分自身や自分の問題から少しでも目を離して、他の人のことも少しは見ることができるようにすることを学びます。 群衆はイエスを必要としていたので、イエスの隣に立っていました。 私たちもこの必要性を再発見するまでは、それらの群衆のように行動することは困難です。 それらの男性と女性は、イエスの話を聞くために食べることさえ忘れていました。 そしてイエスは彼を憐れみました。 実際、群衆が持っていたパンの必要性に気づいたのは、弟子たちではなく彼です。 イエスはフィリポに電話して、「この人たちに食べさせるパンはどこで買えますか?」と尋ねます。 イエスは、困っているのに尋ねない人であっても、誰かを送り返すことに慣れていません。 神は心を読み、私たちが必要なものを与えるのを妨げます。 結局のところ、すべての良い父親とすべての良い母親はこれのようです（またはそうあるべきです）。 そして神は、善良な子供たちに対しても、反抗的な子供たちに対しても、常に善良な方です。 彼は子供たちの必要に抵抗することができません。 これがこの福音主義の場面で起こっていることです。 弟子たちの理解も得ずに、実際、まったくの理由に反して、彼は人々に草の上に座るように命じました。 「主は私の羊飼いです。私には何も欠けていません。 彼は私を草の茂った牧草地で休ませてくれます」と詩篇 23 篇を歌います。全員が着席すると、彼はパンを取り、神に感謝した後、それを全員に配ります。 弟子たちが担当する共観福音書とは異なり、ここではイエスご自身がパンを配ります。 イエスは羊の群れを導き、世話し、養う良い羊飼いです。 そして、彼は彼に直接、そして豊富に餌を与えます。実際、「食べた人たちの残りの5つの大麦パンの切れ端が入った12の籠」が残っています。 大麦パン 5 個で 5,000 人を養うことができました。 彼らを主の御手に委ねるだけで十分でした。 これらの手は自分自身のために何も抵抗せず、非常に寛大に心を開くことに慣れています。 奇跡は、5 つの大麦パンを用意した少年の心から始まりました。 私たちがあの少年のように、自分の持っているわずかなものを、しかし喜んで寛大に主の御手に捧げるなら、奇跡は続きます。 群衆はイエスを王だと宣言するほど感心したので、イエスは彼らから逃げて山に退かれた。 イエスはパンの緊急性を軽視したくはなく、むしろ、真のパンで自分を養う必要性、つまりイエスとの友情を強調したかったのです。

평상시의 XVII

복음(요한복음 6,1-15)

그 때에 예수께서 갈릴리 바다 건너편 곧 디베랴로 가시매 큰 무리가 따르니 이는 병자에게 행하시는 표적을 보았음이러라. 예수께서 산에 올라가 제자들과 함께 거기 앉으시니라. 유대인의 절기인 부활절이 가까워졌습니다. 예수께서 눈을 들어 큰 무리가 자기에게로 오는 것을 보시고 빌립에게 이르시되 이 사람들이 먹을 빵을 우리가 어디서 살 수 있겠느냐 하시니 그는 그를 시험하려고 이렇게 말했다. 사실 그는 자신이 무엇을 하려는지 알고 있었습니다. 빌립이 그에게 대답했습니다. “모든 사람이 한 조각씩 받기에도 빵 이백 데나리온이 부족합니다.” 그러자 제자 중 하나이자 시몬 베드로의 형제인 안드레가 그에게 말했습니다. “여기 보리떡 다섯 개와 물고기 두 마리를 가진 아이가 있습니다. 하지만 그렇게 많은 사람들에게 이것은 무엇입니까?”. 예수께서는 “그들을 앉게 하십시오”라고 대답하셨습니다. 그 곳에는 풀이 많이 있었습니다. 그래서 그들이 앉았더니 남자가 약 오천 명쯤 되었다. 예수께서 떡을 가져 축사하신 후에 앉아 있는 자들에게 주시며 물고기도 그와 같이 하여 그들이 원하는 대로 하시고 그리고 그들이 배불리 먹은 후에 예수께서는 제자들에게 “남은 조각을 거두고 버리는 것이 없게 하라”고 말씀하셨습니다. 보리떡 다섯 개를 먹고 남은 조각을 거두니 열두 바구니에 가득 찼더라. 무리가 예수께서 행하신 이 표적을 보고 이르되 이는 참으로 세상에 오시는 그 선지자라 하더라. 그러나 예수께서는 그들이 자기를 임금으로 삼으려고 데려오려는 줄 아시고 다시 혼자 산으로 떠나가셨습니다.

빈첸초 팔리아 몬시뇰의 복음 주석

예수께서는 “눈을 들어 큰 무리가 자기에게로 오는 것을 보셨다”고 전도자는 기록합니다. 목자 없는 양처럼 지치고 지친 무리들을 자신에게만 집중하지 않고 바라보지 않는 것이 주님의 뜻입니다. 예수님은 우리 모두에게 모범이 되십니다. 그래서 우리는 다른 사람들도 조금이라도 볼 수 있도록 우리 자신과 우리의 문제들로부터 적어도 조금은 눈을 떼는 법을 배우게 됩니다. 그 무리는 예수가 필요했기 때문에 예수 옆에 섰습니다. 우리 역시 이러한 필요성을 재발견하기 전까지는 그러한 군중처럼 행동하기가 어렵습니다. 그 남자들과 여자들은 예수님의 말씀을 듣기 위해 먹는 것조차 잊어버렸습니다! 그리고 예수께서는 그를 불쌍히 여기셨습니다. 사실, 군중에게 빵이 필요하다는 것을 깨달은 사람은 제자들이 아니라 바로 그 사람이었습니다. 예수께서는 빌립을 부르셔서 “이 사람들이 먹을 수 있도록 빵을 어디서 살 수 있습니까?”라고 물으십니다. 예수님은 누군가를 돌려보내는 데 익숙하지 않으셨습니다. 심지어 도움이 필요한데도 구하지 않는 사람도 마찬가지입니다. 그분은 마음을 읽으시고 우리가 필요한 것을 주지 못하게 하십니다. 결국, 모든 좋은 아버지와 좋은 어머니는 모두 이렇습니다(혹은 이래야 합니다). 그리고 하나님은 좋은 자녀들과 반항적인 자녀들 모두에게 항상 선하십니다. 그는 자녀들의 필요를 거부할 수 없습니다. 이것이 복음주의 현장에서 일어나는 일입니다. 제자들이 이해하지 못한 채, 참으로 모든 이유에도 불구하고 그분은 사람들에게 풀밭에 앉으라고 명령하셨습니다. «여호와는 나의 목자시니 내게 부족함이 없으리로다. 나를 풀밭에 쉬게 하시는도다”라고 시편 23편을 노래합니다. 모든 사람이 자리에 앉은 다음 빵을 들고 하느님께 감사를 표한 다음 모든 사람에게 나눠줍니다. 제자들이 책임을 맡는 공관복음과 달리, 여기서는 빵을 나눠주시는 분이 바로 예수님이십니다. 그분은 양 떼를 인도하고 돌보며 먹이시는 선한 목자이십니다. 그리고 그분은 그에게 직접적으로 풍성하게 먹이셨습니다. 사실, “사람들이 먹고 남은 보리떡 다섯 조각이 열두 광주리” 남았습니다. 보리떡 다섯 개로 오천 명을 먹이기에 충분했습니다. 그들을 주님의 손에 맡기는 것만으로도 충분했습니다. 이 손은 스스로 아무것도 붙잡고 있지 않으며, 큰 관대함으로 마음을 여는 데 익숙합니다. 기적은 보리떡 다섯 개를 준비한 소년의 마음에서 시작되었습니다. 우리가 그 소년처럼 우리가 가진 작은 것을 주님의 손에 기꺼이, 관대하게 맡긴다면 기적은 계속될 수 있습니다. 무리가 크게 감탄하여 예수를 왕으로 선포하고 싶었으나 예수께서는 그들에게서 도망하여 산으로 물러가시니라. 예수님은 빵의 긴급성을 폄하하고 싶지 않으셨습니다. 오히려 참된 빵으로 자신을 양육해야 할 필요성, 즉 그분과의 우정을 강조하고 싶었습니다.

السابع عشر من الزمن العادي

الإنجيل (يوحنا 6، 1 – 15)

وفي ذلك الوقت عبر يسوع إلى الشاطئ الآخر من بحر الجليل، أي طبرية، وتبعه جمع كثير، لأنهم رأوا الآيات التي كان يصنعها على المرضى. فصعد يسوع إلى الجبل وجلس هناك مع تلاميذه. وكان عيد الفصح، العيد اليهودي، قريبًا. فرفع يسوع عينيه فرأى أن جمعًا كثيرًا مقبل إليه، فقال لفيلبس: "من أين يمكننا أن نشتري خبزًا ليأكل هؤلاء؟". قال هذا ليختبره؛ في الواقع كان يعرف ما كان على وشك القيام به. فأجابه فيليب: مائتي دينار من الخبز لا تكفي حتى ليحصل الجميع على قطعة منها. فقال له أحد تلاميذه، وهو أندراوس، شقيق سمعان بطرس: «هنا غلام معه خمسة أرغفة شعير وسمكتان. ولكن ما هذا لكثير من الناس؟ أجاب يسوع: "أجلسوهم". كان هناك الكثير من العشب في ذلك المكان. فجلسوا، وكان عددهم نحو خمسة آلاف رجل. فأخذ يسوع الأرغفة وشكر وأعطى الجالسين، وفعل كذلك بالسمكة على قدر ما أرادوا. ولما شبعوا، قال لتلاميذه: «اجمعوا القطع الفاضلة حتى لا يضيع شيء». فجمعوها وملاوا اثنتي عشرة قفة من قطع خمسة أرغفة الشعير التي فضلت عن الآكلين. فلما رأى الشعب الآية التي صنعها قالوا: «هذا هو بالحقيقة النبي الآتي إلى العالم!». ولكن يسوع لما علم أنهم قادمون ليأخذوه ليجعلوه ملكا، انصرف أيضا إلى الجبل وحده.

التعليق على الإنجيل بقلم المونسنيور فينسينزو باجليا

"رفع يسوع عينيه فرأى جمعًا كثيرًا مقبلًا إليه"، يقول الإنجيلي. يليق بالرب ألا يثبت عينيه على نفسه وينظر إلى الجموع المتعبة والمرهقة كغنم لا راعي لها. يسوع هو مثال لنا جميعًا حتى نتعلم أن نرفع أعيننا قليلاً على الأقل عن أنفسنا ومشاكلنا حتى نتمكن من رؤية الآخرين قليلاً أيضًا. وقفت تلك الجموع بجانب يسوع لأنهم كانوا في حاجة إليه. وإلى أن نعيد اكتشاف هذه الحاجة أيضًا، فمن الصعب علينا أن نتصرف مثل تلك الحشود. لقد نسي هؤلاء الرجال والنساء أن يأكلوا ليسمعوا يسوع! وتحنن عليه يسوع. في الواقع، هو، وليس التلاميذ، هو من أدرك حاجة الجمع إلى الخبز. يدعو يسوع فيلبس ويسأله: «من أين نشتري خبزًا ليأكل هؤلاء الناس؟». لم يعتد يسوع أن يرسل أحدًا، حتى أولئك الذين لا يسألون رغم أنهم في حاجة. يقرأ القلب ويمنعنا من إعطائنا ما نحتاج إليه. ففي نهاية المطاف، هذا هو الحال (أو ينبغي أن يكون كذلك) لكل أب صالح وكل أم صالحة. والله صالح دائمًا، سواء مع الأبناء الصالحين أو مع المتمردين. لا يستطيع مقاومة حاجة أبنائه. وهذا ما يحدث في هذا المشهد الإنجيلي. ومن دون أن يفهم التلاميذ، بل وبخلاف كل الأسباب، يأمر الناس بالجلوس على العشب. «الرب راعيّ: لا يعوزني شيء. على المراعي يريحني"، ينشد المزمور 23. وعندما يجلس كل واحد يأخذ الخبز وبعد أن يشكر الله يوزعه على الجميع. على عكس الأناجيل الإزائية، حيث التلاميذ هم المسؤولون، هنا يسوع نفسه هو الذي يوزع الخبز. وهو الراعي الصالح الذي يرشد رعيته ويرعاها ويطعمها. ويطعمه مباشرة وبوفرة: في الواقع، بقي "اثنتا عشرة قفة من قطع خمسة أرغفة الشعير التي فضلت عن الآكلين". وكانت خمسة أرغفة من الشعير تكفي لإطعام خمسة آلاف إنسان. كان يكفي أن نضعهم بين يدي الرب؛ هذه الأيدي لا تحتفظ بأي شيء لنفسها، فهي معتادة على الانفتاح بسخاء كبير. بدأت المعجزة من قلب صبي جعل له خمسة أرغفة من الشعير؛ يمكن أن تستمر المعجزة إذا وضعنا، مثل ذلك الصبي، القليل الذي لدينا في يد الرب، ولكن عن طيب خاطر وسخاء. وكان الجمع معجباً جداً لدرجة أنهم أرادوا أن يعلنوا يسوع ملكاً، فهرب منهم وتراجع إلى الجبل. لم يرد يسوع أن يقلل من أهمية الخبز، بل أراد أن يؤكد على ضرورة تغذية الإنسان بالخبز الحقيقي: الصداقة معه.

सामान्य समय का XVII

सुसमाचार (जं 6,1-15)

उस समय यीशु गलील की झील के दूसरे किनारे अर्थात् तिबरियास को पार कर गया, और एक बड़ी भीड़ उसके पीछे हो ली, क्योंकि उन्होंने उन चिन्हों को देखा जो वह बीमारों पर दिखाता था। यीशु पहाड़ पर चढ़ गया और अपने शिष्यों के साथ वहाँ बैठ गया। ईस्टर, यहूदियों का पर्व, निकट था। तब यीशु ने आंख उठाकर देखा, कि एक बड़ी भीड़ उसके पास आ रही है, और फिलिप्पुस से कहा, हम रोटी कहां से मोल लें, कि ये लोग खा सकें? उस ने उसे परखने के लिये यह कहा; दरअसल वह जानता था कि वह क्या करने वाला है। फिलिप ने उसे उत्तर दिया: "दो सौ दीनार की रोटी हर किसी के लिए एक टुकड़ा प्राप्त करने के लिए भी पर्याप्त नहीं है।" तब उसके एक शिष्य, अन्द्रियास ने, जो शमौन पतरस का भाई था, उस से कहा, यहां एक लड़का है, जिसके पास जौ की पांच रोटियां और दो मछलियां हैं; लेकिन इतने सारे लोगों के लिए यह क्या है?” यीशु ने उत्तर दिया: "उन्हें बैठाओ।" उस स्थान पर बहुत घास थी. सो वे बैठ गए, और वहां कोई पांच हजार पुरूष थे। तब यीशु ने रोटियां लीं, और धन्यवाद करके बैठे हुए लोगों को दीं, और जैसा वे चाहते थे, वैसा ही उस ने मछलियों के साथ भी किया। और जब वे संतुष्ट हो गए, तो उसने अपने शिष्यों से कहा: "बचे हुए टुकड़े इकट्ठा करो, ताकि कुछ भी खो न जाए।" और उन्होंने उन्हें इकट्ठा किया, और खानेवालों से बचे हुए जौ की पांच रोटियों के टुकड़ों से बारह टोकरियां भर लीं। तब लोगों ने उस चिन्ह को जो उस ने दिखाया था देखकर कहा, यह सचमुच भविष्यद्वक्ता है, जो जगत में आनेवाला है। परन्तु यीशु यह जानकर कि वे उसे राजा बनाने के लिथे ले जानेवाले हैं, फिर पहाड़ पर अकेला चला गया।

मोनसिग्नोर विन्सेन्ज़ो पगलिया द्वारा सुसमाचार पर टिप्पणी

इंजीलवादी का कहना है कि यीशु ने "अपनी आँखें उठाईं और एक बड़ी भीड़ को अपनी ओर आते देखा"। प्रभु के लिए यह उचित है कि वह अपनी आँखें स्वयं पर स्थिर न रखें और बिना चरवाहे की भेड़ों की तरह थकी हुई और थकी हुई भीड़ को न देखें। यीशु हम सभी के लिए एक उदाहरण हैं ताकि हम अपनी आँखें खुद से और अपनी समस्याओं से थोड़ा ऊपर उठाना सीखें ताकि हम दूसरों को भी देख सकें। वे भीड़ यीशु के बगल में खड़ी थी क्योंकि उन्हें उसकी ज़रूरत थी। जब तक हम भी इस ज़रूरत को दोबारा नहीं खोज लेते, हमारे लिए उन भीड़ की तरह व्यवहार करना मुश्किल है। वे पुरुष और महिलाएँ यीशु को सुनने के लिए खाना भी भूल गए थे! और यीशु को उस पर दया आई। वास्तव में, यह वह है, न कि शिष्य, जो भीड़ के पास मौजूद रोटी की आवश्यकता को महसूस करता है। यीशु ने फिलिप को बुलाया और उससे पूछा: "हम रोटी कहाँ से खरीद सकते हैं ताकि ये लोग खा सकें?" यीशु किसी को वापस भेजने के आदी नहीं हैं, यहां तक ​​कि उन्हें भी जो जरूरतमंद होने पर भी नहीं मांगते। वह हृदय को पढ़ता है और हमें वह देने से रोकता है जिसकी हमें आवश्यकता है। आख़िरकार, हर अच्छे पिता और हर अच्छी माँ का यही हाल होता है (या ऐसा ही होना चाहिए)। और ईश्वर हमेशा अच्छा होता है, अच्छे बच्चों के साथ भी और अड़ियल बच्चों के साथ भी। वह अपने बच्चों की आवश्यकता का विरोध नहीं कर सकता। इस इंजील दृश्य में यही होता है। शिष्यों को समझे बिना, वास्तव में बिना किसी कारण के, वह लोगों को घास पर बैठने का आदेश देता है। “यहोवा मेरा चरवाहा है; मुझे किसी वस्तु की घटी नहीं; वह मुझे घास के चरागाहों पर आराम देता है", भजन 23 गाता है। जब हर कोई बैठ जाता है तो वह रोटी लेता है और भगवान को धन्यवाद देने के बाद वह इसे सभी को वितरित करता है। सिनॉप्टिक गॉस्पेल के विपरीत, जहां शिष्य प्रभारी होते हैं, यहां यीशु स्वयं हैं जो रोटी वितरित करते हैं। वह अच्छा चरवाहा है जो अपने झुंड का मार्गदर्शन करता है, उसकी देखभाल करता है और उसे खाना खिलाता है। और वह उसे सीधे और प्रचुर मात्रा में खिलाता है: वास्तव में, "जौ की पांच रोटियों के टुकड़े जो खा चुके थे उनके बचे हुए टुकड़ों से भरी बारह टोकरियाँ" बची हुई थीं। पाँच जौ की रोटियाँ पाँच हज़ार लोगों को खिलाने के लिए पर्याप्त थीं। यह उन्हें प्रभु के हाथों में सौंपने के लिए पर्याप्त था; ये हाथ अपने लिए कुछ भी रोककर नहीं रखते, ये बड़ी उदारता के साथ खुलने के आदी हैं। चमत्कार एक लड़के के दिल से शुरू हुआ जिसने अपनी पांच जौ की रोटियाँ उपलब्ध करायीं; चमत्कार जारी रह सकता है यदि हम, उस लड़के की तरह, हमारे पास जो कुछ भी है उसे प्रभु के हाथों में सौंप दें, लेकिन स्वेच्छा से और उदारता से। भीड़ इतनी प्रशंसा में थी कि वे यीशु को राजा घोषित करना चाहते थे। वह उनसे भाग गया और पहाड़ पर पीछे चला गया। यीशु रोटी की तात्कालिकता को कम नहीं करना चाहते थे, अगर वह खुद को सच्ची रोटी से पोषित करने की आवश्यकता को रेखांकित करना चाहते थे: उसके साथ दोस्ती।

XVII czasu zwykłego

Ewangelia (J 6,1-15)

W tym czasie Jezus udał się na drugi brzeg Jeziora Galilejskiego, czyli do Tyberiady, a szedł za Nim wielki tłum, bo widzieli znaki, których dokonywał na chorych. Jezus wszedł na górę i usiadł tam ze swoimi uczniami. Zbliżała się Wielkanoc, żydowskie święto. Wtedy Jezus podniósł oczy i ujrzał, że zbliża się do Niego wielki tłum, i zapytał Filipa: «Gdzie możemy kupić chleb, żeby ci ludzie mogli jeść?». Powiedział to, aby go wystawić na próbę; właściwie wiedział, co zamierza zrobić. Filip mu odpowiedział: „Dwóch denarów chleba nie wystarczy, aby każdy mógł otrzymać kawałek”. Wtedy rzekł do niego jeden z jego uczniów, Andrzej, brat Szymona Piotra: «Jest tu chłopiec, który ma pięć chlebów jęczmiennych i dwie ryby; ale co to oznacza dla tak wielu ludzi?”. Jezus odpowiedział: „Każcie im usiąść”. W tym miejscu było dużo trawy. Usiedli więc, a było tam około pięciu tysięcy mężów. Następnie Jezus wziął chleby i odmówiwszy dziękczynienie, dał siedzącym, to samo uczynił z rybami, tyle, ile chcieli. A gdy już nasycili, rzekł do swoich uczniów: „Zbierzcie resztki, aby nic nie zginęło”. Zebrali je i napełnili dwanaście koszy kawałkami pięciu chlebów jęczmiennych, które pozostały po tych, którzy jedli. Wtedy lud, widząc znak, którego dokonał, powiedział: „To jest prawdziwy prorok, Ten, który przychodzi na świat!”. Ale Jezus wiedząc, że idą, aby go pojmać i obwołać królem, znowu oddalił się na górę, on sam.

Komentarz do Ewangelii autorstwa prałata Vincenzo Paglii

Jezus „podniósł oczy i ujrzał zbliżający się do Niego wielki tłum” – zauważa ewangelista. Panu wypada nie patrzeć na siebie i patrzeć na zmęczone i wyczerpane tłumy, jak owce bez pasterza. Jezus jest przykładem dla nas wszystkich, abyśmy nauczyli się choć trochę podnosić wzrok z siebie i swoich problemów, aby móc także choć trochę dostrzec innych. Te tłumy stały obok Jezusa, ponieważ Go potrzebowały. Dopóki i my nie odkryjemy na nowo tej potrzeby, trudno będzie nam zachowywać się jak te tłumy. Ci mężczyźni i kobiety nawet zapomnieli jeść, żeby słuchać Jezusa! I Jezus zlitował się nad nim. Rzeczywiście to on, a nie uczniowie, zdaje sobie sprawę, że tłum potrzebował chleba. Jezus woła Filipa i pyta go: «Gdzie możemy kupić chleb, żeby ci ludzie mogli jeść?». Jezus nie jest przyzwyczajony do odsyłania kogokolwiek, nawet tych, którzy nie proszą, chociaż są w potrzebie. Czyta w sercach i nie pozwala nam dać nam tego, czego potrzebujemy. Przecież tak jest (albo tak powinno być) z każdym dobrym ojcem i każdą dobrą matką. A Bóg jest zawsze dobry, zarówno z dobrymi dziećmi, jak i z krnąbrnymi. Nie może oprzeć się potrzebom swoich dzieci. To właśnie dzieje się w tej scenie ewangelicznej. Bez zrozumienia uczniów i wbrew wszelkiemu rozsądkowi nakazuje ludziom usiąść na trawie. «Pan jest moim pasterzem: niczego mi nie brakuje; daje mi odpocząć na trawiastych pastwiskach” – śpiewa Psalm 23. Kiedy wszyscy już usiedli, bierze chleb i podziękując Bogu, rozdaje go wszystkim. W odróżnieniu od Ewangelii synoptycznych, gdzie władzę sprawują uczniowie, tutaj rozdawaniem chleba jest sam Jezus. Jest dobrym pasterzem, który prowadzi, opiekuje się i pasie swoją trzodę. I karmi go bezpośrednio i obficie: pozostaje bowiem „dwanaście koszy z kawałkami pięciu chlebów jęczmiennych, które pozostały po tych, którzy jedli”. Pięć bochenków jęczmiennych wystarczyło na nakarmienie pięciu tysięcy ludzi. Wystarczyło złożyć ich w ręce Pana; te ręce nie zatrzymują niczego dla siebie, są przyzwyczajone do otwierania się z wielką hojnością. Cud rozpoczął się w sercu chłopca, który udostępnił swoje pięć bochenków jęczmiennych; cud może trwać, jeśli tak jak ten chłopiec oddajemy w ręce Pana to, co mamy, ale chętnie i hojnie. Tłumy były tak zachwycone, że chciały ogłosić Jezusa królem, a On uciekł przed nimi i wycofał się na górę. Jezus nie chciał umniejszać pilności chleba, wręcz przeciwnie, chciał podkreślić potrzebę odżywiania się prawdziwym chlebem: przyjaźnią z Nim.

সাধারণ সময়ের XVII

গসপেল (Jn 6,1-15)

সেই সময়, যীশু গালিল সাগরের অন্য তীরে, অর্থাৎ টাইবেরিয়াস পার হয়ে গেলেন এবং একটি বিশাল জনতা তাকে অনুসরণ করেছিল, কারণ তারা অসুস্থদের উপর তিনি যে চিহ্নগুলি করেছিলেন তা তারা দেখেছিল। যীশু পাহাড়ে উঠে তাঁর শিষ্যদের সঙ্গে সেখানে বসলেন। ইস্টার, ইহুদি উত্সব, কাছাকাছি ছিল. তারপর যীশু তার চোখ তুলে দেখলেন যে একটি বিশাল জনতা তার কাছে আসছে এবং ফিলিপকে বলল: "আমরা কোথায় রুটি কিনতে পারি যাতে এই লোকেরা খেতে পারে?" তিনি তাকে পরীক্ষা করার জন্য এ কথা বলেছিলেন; আসলে তিনি জানতেন তিনি কি করতে চলেছেন। ফিলিপ তাকে উত্তর দিয়েছিলেন: "দুইশত দেনারী রুটি এমনকি প্রত্যেকের জন্য এক টুকরো নেওয়ার জন্য যথেষ্ট নয়।" তখন তাঁর শিষ্যদের মধ্যে একজন, সাইমন পিটারের ভাই অ্যান্ড্রু, তাঁকে বললেন: “এখানে একটি ছেলে আছে যার পাঁচটি বার্লি রুটি এবং দুটি মাছ রয়েছে; কিন্তু এত মানুষের জন্য এটা কি?" যীশু উত্তর দিলেন: "তাদের বসিয়ে দাও।" ওই জায়গায় অনেক ঘাস ছিল। তাই তারা বসল এবং সেখানে প্রায় পাঁচ হাজার লোক ছিল৷ তারপর যীশু রুটিগুলো নিয়ে ধন্যবাদ জানিয়ে যারা বসেছিলেন তাদের দিলেন, আর তিনি মাছের সাথেও তাই করলেন, যতটা তারা চেয়েছিলেন৷ এবং যখন তারা সন্তুষ্ট হল, তখন তিনি তাঁর শিষ্যদের বললেন: "উচ্ছিন্ন টুকরোগুলি সংগ্রহ কর, যাতে কিছুই নষ্ট না হয়।" যাঁরা ভোজন করেছিল তাদের কাছ থেকে অবশিষ্ট পাঁচটি যবের রুটির টুকরো দিয়ে তারা সেগুলো সংগ্রহ করে বারোটি ঝুড়ি ভর্তি করল। তারপর লোকেরা, তিনি যে চিহ্নটি সম্পাদন করেছিলেন তা দেখে বললেন: "ইনি সত্যিকারের নবী, যিনি পৃথিবীতে আসছেন!"। কিন্তু যীশু জানতে পেরেছিলেন যে তারা তাঁকে রাজা করতে নিতে আসছেন, তিনি একাই আবার পাহাড়ে চলে গেলেন৷

Monsignor Vincenzo Paglia দ্বারা গসপেল ভাষ্য

যীশু "চোখ তুলে দেখলেন যে একটি বিশাল জনতা তার দিকে আসছে", প্রচারক নোট করেছেন। মেষপালক ছাড়া মেষের মতো ক্লান্ত ও পরিশ্রান্ত জনতার দিকে নিজের দৃষ্টি স্থির না রাখাই প্রভুর জন্য উপযুক্ত। যীশু আমাদের সকলের জন্য একটি উদাহরণ যাতে আমরা অন্যদেরকেও একটু দেখতে সক্ষম হওয়ার জন্য নিজের থেকে এবং আমাদের সমস্যাগুলির থেকে অন্তত একটু চোখ তুলতে শিখি। সেই জনতা যীশুর পাশে দাঁড়িয়েছিল কারণ তাদের প্রয়োজন ছিল৷ যতক্ষণ না আমরাও এই প্রয়োজনটিকে পুনরায় আবিষ্কার করি, ততক্ষণ আমাদের পক্ষে সেই জনতার মতো আচরণ করা কঠিন। যীশুর কথা শোনার জন্য সেই নর-নারী খেতেও ভুলে গিয়েছিল! আর যীশু তার প্রতি করুণা করেছিলেন৷ প্রকৃতপক্ষে, তিনিই, শিষ্যরা নন, যিনি ভিড়ের রুটির প্রয়োজনীয়তা উপলব্ধি করেন। যিশু ফিলিপকে ডেকে জিজ্ঞেস করেন: "আমরা কোথায় রুটি কিনতে পারি যাতে এই লোকেরা খেতে পারে?" যীশু কাউকে ফেরত পাঠাতে অভ্যস্ত নন, এমনকি যারা প্রয়োজনের পরেও জিজ্ঞাসা করে না। তিনি হৃদয় পড়েন এবং আমাদের যা প্রয়োজন তা দিতে আমাদের বাধা দেন। সর্বোপরি, এটি প্রতিটি ভাল বাবা এবং প্রতিটি ভাল মায়ের এইরকম (বা এটি এমন হওয়া উচিত)। এবং ঈশ্বর সর্বদা ভাল, উভয় ভাল সন্তানের সাথে এবং অবাধ্য ব্যক্তিদের সাথে। তিনি তার সন্তানদের প্রয়োজন প্রতিহত করতে পারেন না. এই ইভাঞ্জেলিক্যাল দৃশ্যে এটিই ঘটে। শিষ্যরা বুঝতে না পেরে, প্রকৃতপক্ষে সমস্ত কারণের বিরুদ্ধে, তিনি লোকদের ঘাসের উপর বসতে আদেশ দেন। “প্রভু আমার মেষপালক: আমার কিছুই নেই; তিনি আমাকে ঘাসের চারণভূমিতে বিশ্রাম দেন", গীতসংহিতা 23 গান করেন। যখন সবাই বসে থাকে তখন তিনি রুটি নেন এবং ঈশ্বরকে ধন্যবাদ জানানোর পর তিনি তা সবাইকে বিতরণ করেন। সিনপটিক গসপেলের বিপরীতে, যেখানে শিষ্যরা দায়িত্বে রয়েছেন, এখানে যীশু নিজেই রুটি বিতরণ করেন। তিনিই ভালো মেষপালক যিনি তার মেষপালকে গাইড করেন, যত্ন করেন এবং খাওয়ান। এবং তিনি তাকে সরাসরি এবং প্রচুর পরিমাণে খাওয়ান: প্রকৃতপক্ষে, "যারা খেয়েছিল তাদের থেকে অবশিষ্ট পাঁচটি বার্লি রুটির টুকরো সহ বারোটি ঝুড়ি" অবশিষ্ট রয়েছে। পাঁচটি যবের রুটি পাঁচ হাজার লোককে খাওয়ানোর জন্য যথেষ্ট ছিল। প্রভুর হাতে তাদের স্থাপন করা যথেষ্ট ছিল; এই হাতগুলি নিজের জন্য কিছু আটকে রাখে না, তারা মহান উদারতার সাথে খুলতে অভ্যস্ত। অলৌকিক ঘটনাটি একটি ছেলের হৃদয় থেকে শুরু হয়েছিল যে তার পাঁচটি বার্লি রুটি উপলব্ধ করেছিল; অলৌকিক ঘটনা অব্যাহত থাকতে পারে যদি আমরা সেই ছেলেটির মতো, প্রভুর হাতে যা কিছু আছে তা স্বেচ্ছায় এবং উদারভাবে রাখি। জনতা এমন প্রশংসিত হয়েছিল যে তারা যীশুকে রাজা ঘোষণা করতে চেয়েছিল এবং তিনি তাদের কাছ থেকে পালিয়ে পাহাড়ে চলে গেলেন। যীশু রুটির প্রয়োজনীয়তাকে অবজ্ঞা করতে চাননি, যদি কিছু তিনি সত্য রুটি দিয়ে নিজেকে পুষ্ট করার প্রয়োজনীয়তাকে আন্ডারলাইন করতে চান: তার সাথে বন্ধুত্ব।

XVII ng karaniwang panahon

Ebanghelyo (Jn 6,1-15)

Noong panahong iyon, tumawid si Jesus sa kabilang baybayin ng Dagat ng Galilea, iyon ay, Tiberias, at sinundan siya ng napakaraming tao, sapagkat nakita nila ang mga tanda na ginawa niya sa mga maysakit. Umakyat si Jesus sa bundok at naupo roon kasama ng kanyang mga alagad. Ang Pasko ng Pagkabuhay, ang pista ng mga Judio, ay malapit na. Pagkatapos ay itinaas ni Jesus ang kanyang mga mata at nakita na isang malaking pulutong ang lumalapit sa kanya at sinabi kay Felipe: "Saan tayo makakabili ng tinapay upang makakain ang mga taong ito?". Sinabi niya ito upang subukin siya; sa katunayan alam niya ang kanyang gagawin. Sumagot si Felipe sa kanya: "Ang dalawang daang denario ng tinapay ay hindi sapat kahit na ang lahat ay makatanggap ng isang piraso." Pagkatapos ang isa sa kanyang mga disipulo, si Andres, kapatid ni Simon Pedro, ay nagsabi sa kanya: «May isang batang lalaki rito na may limang tinapay na sebada at dalawang isda; ngunit ano ito para sa napakaraming tao?”. Sumagot si Jesus: "Paupuin mo sila." Maraming damo sa lugar na iyon. Kaya't sila'y naupo, at may mga limang libong lalaki. Pagkatapos ay kinuha ni Jesus ang mga tinapay at, pagkatapos magpasalamat, ibinigay ang mga ito sa mga nakaupo, at gayon din ang ginawa niya sa isda, hangga't gusto nila. At nang sila'y mabusog, sinabi niya sa kaniyang mga alagad: "Tipunin ang mga natirang piraso, upang walang mawala." Inipon nila ang mga iyon at napuno ang labindalawang basket ng mga piraso ng limang tinapay na sebada na natira sa mga kumain. At ang mga tao, nang makita ang tanda na kaniyang ginawa, ay nagsabi: "Ito ay tunay na propeta, ang isa na pumarito sa sanlibutan!". Datapuwa't si Jesus, sa pagkaalam na sila'y darating upang kunin siya upang gawin siyang hari, ay muling umalis sa bundok, siya lamang.

Ang komentaryo sa Ebanghelyo ni Monsignor Vincenzo Paglia

Si Jesus ay "tumaas ng kaniyang mga mata at nakita ang isang malaking pulutong na lumalapit sa kaniya", ang sabi ng ebanghelista. Nararapat sa Panginoon na huwag itutok ang kanyang mga mata sa kanyang sarili at tingnan ang pagod at pagod na mga pulutong, tulad ng mga tupang walang pastol. Si Hesus ay isang halimbawa sa ating lahat upang matuto tayong iangat ang ating mga mata kahit kaunti mula sa ating sarili at sa ating mga problema upang makita din ng kaunti ang iba. Ang mga pulutong na iyon ay tumayo sa tabi ni Jesus dahil kailangan nila siya. Hanggang sa muli nating matuklasan ang pangangailangang ito, mahirap para sa atin na kumilos tulad ng mga pulutong na iyon. Ang mga lalaki at babae ay nakalimutan pa ngang kumain para makinig kay Jesus! At si Jesus ay nahabag sa kanya. Sa katunayan, siya, hindi ang mga alagad, ang nakaalam ng pangangailangan ng tinapay na taglay ng karamihan. Tinawag ni Jesus si Felipe at tinanong siya: «Saan tayo makakabili ng tinapay upang makakain ang mga taong ito?». Hindi nakasanayan ni Hesus na pabalikin ang sinuman, maging ang mga hindi humihingi kahit sila ay nangangailangan. Nababasa niya ang puso at pinipigilan niya tayong ibigay ang kailangan natin. Kung tutuusin, ganito (o dapat ganito) ng bawat mabuting ama at bawat mabuting ina. At ang Diyos ay laging mabuti, kapwa may mabubuting anak at may mga suwail. Hindi niya kayang labanan ang pangangailangan ng kanyang mga anak. Ito ang nangyayari sa evangelical scene na ito. Nang hindi nauunawaan ng mga alagad, sa kabila ng lahat ng dahilan, inutusan niya ang mga tao na umupo sa damuhan. «Ang Panginoon ang aking pastol: wala akong pagkukulang; pinapahinga niya ako sa madamuhang pastulan", awit ng Awit 23. Kapag nakaupo na ang lahat ay kumukuha siya ng tinapay at pagkatapos magpasalamat sa Diyos ay ipinamahagi niya ito sa lahat. Hindi tulad ng Synoptic Gospels, kung saan ang mga disipulo ang namumuno, narito si Hesus mismo ang namamahagi ng tinapay. Siya ang mabuting pastol na gumagabay, nag-aalaga at nagpapakain sa kanyang kawan. At direkta at sagana ang kanyang pinakain sa kanya: sa katunayan, may natitira pang "labindalawang basket na may mga piraso ng limang tinapay na sebada na natira sa mga kumain". Ang limang tinapay na sebada ay sapat na upang pakainin ang limang libong tao. Ito ay sapat na upang ilagay sila sa mga kamay ng Panginoon; ang mga kamay na ito ay walang pinipigilan ang anumang bagay para sa kanilang sarili, sila ay nakasanayan na magbukas nang may malaking pagkabukas-palad. Nagsimula ang himala sa puso ng isang batang lalaki na ginawang magagamit ang kanyang limang tinapay na sebada; ang himala ay maaaring magpatuloy kung tayo, tulad ng batang iyon, ay ibibigay ang maliit na mayroon tayo sa mga kamay ng Panginoon, ngunit kusa at bukas-palad. Ang mga tao ay labis na humanga kaya't nais nilang ipahayag si Jesus na hari, at tumakas siya sa kanila at umatras sa bundok. Hindi nais ni Jesus na maliitin ang pagkaapurahan ng tinapay, kung mayroon man ay nais niyang bigyang-diin ang pangangailangang pakainin ang sarili ng tunay na tinapay: pakikipagkaibigan sa kanya.

XVII звичайного часу

Євангеліє (Ів. 6,1-15)

Того часу Ісус переплив на другий берег Галілейського моря, тобто на Тиверіадський, і за Ним пішов великий натовп, бо бачили знамення, які Він чинив над хворими. Ісус зійшов на гору і сів там зі своїми учнями. Наближався Великдень, єврейське свято. Тоді Ісус звів очі і побачив, що до Нього йде великий натовп, і сказав Пилипу: «Де нам купити хліба, щоб ці люди могли їсти?». Він сказав це, щоб випробувати його; насправді він знав, що збирався зробити. Пилип відповів йому: «Двох сотень денаріїв хліба не вистачить, щоб кожен отримав шматок». Тоді один із його учнів, Андрій, брат Симона Петра, сказав йому: «Є тут хлопець, який має п’ять ячмінних хлібів і дві риби; але що це для багатьох людей?» Ісус відповів: «Змусьте їх сісти». На тому місці було багато трави. І сіли вони, а було близько п’яти тисяч чоловіка. Тоді Ісус узяв хліби і, подякувавши, дав тим, хто сидів, і те саме зробив з рибою, скільки вони хотіли. І коли вони були задоволені, він сказав своїм учням: «Зберіть залишки, щоб нічого не пропало». Вони зібрали їх і наповнили дванадцять кошиків шматками п’яти ячних хлібів, що залишилися від тих, хто їв. Тоді люди, побачивши знамення, яке він учинив, сказали: «Це справді Пророк, Хто приходить у світ!». Але Ісус, знаючи, що вони прийдуть взяти його, щоб зробити його царем, знову відійшов на гору, він один.

Коментар до Євангелія монсеньйора Вінченцо Палія

Ісус «підвів очі і побачив, що до Нього йде великий натовп», — зазначає євангеліст. Господеві властиво не зводити очей на Себе і дивитися на втомлені й виснажені натовпи, як на вівці без пастуха. Ісус є прикладом для всіх нас, щоб ми навчилися хоч трохи відводити очі від себе та своїх проблем, щоб мати можливість хоч трохи побачити й інших. Ті натовпи стояли біля Ісуса, тому що вони потребували Його. Поки ми теж не відкриємо цю потребу, нам важко поводитись як ці натовпи. Ці чоловіки та жінки навіть забули поїсти, щоб послухати Ісуса! І Ісус змилосердився над ним. Насправді саме він, а не учні, усвідомлює потребу в хлібі, яку мав натовп. Ісус кличе Пилипа і запитує його: «Де нам купити хліба, щоб ці люди могли їсти?». Ісус не звик посилати нікого назад, навіть тих, хто не просить, навіть якщо вони потребують. Він читає серце і не дає нам дати те, що нам потрібно. Адже так є (або так має бути) у кожного доброго батька і кожної доброї матері. А Бог завжди добрий, як з добрими дітьми, так і з непокірними. Він не може протистояти потребам своїх дітей. Ось що відбувається в цій євангельській сцені. Не зрозумівши цього, він наказав людям сісти на траву, навіть проти будь-якого розуму. «Господь – мій пастир: мені нічого не бракує; він дає мені відпочити на пасовищах трав’янистих», — співається псалом 23. Коли всі сидять, він бере хліб і, подякувавши Богові, роздає його всім. На відміну від синоптичних Євангелій, де відповідальними є учні, тут сам Ісус роздає хліб. Він добрий пастир, який веде, піклується та пасе свою отару. І він годує його прямо і рясно: фактично залишається «дванадцять кошиків із шматками п’яти ячмінних хлібів, що залишилися від тих, хто їв». П'яти ячмінних хлібів вистачило, щоб нагодувати п'ять тисяч людей. Досить було віддати їх у руки Господа; ці руки нічого не приховують, вони звикли відкриватися з великою щедрістю. Чудо почалося з серця хлопчика, який дав свої п’ять ячмінних хлібів; диво може тривати, якщо ми, як той хлопчик, віддамо те небагато, що маємо, в руки Господа, але охоче і щедро. Натовп був у такому захопленні, що хотів проголосити Ісуса царем, але Він утік від них і відступив на гору. Ісус не хотів принизити невідкладність хліба, якщо взагалі хотів підкреслити потребу харчуватися справжнім хлібом: дружбою з Ним.

XVII του συνηθισμένου χρόνου

Ευαγγέλιο (Ιωάν. 6,1-15)

Εκείνη την ώρα, ο Ιησούς πέρασε στην άλλη όχθη της Θάλασσας της Γαλιλαίας, δηλαδή στην Τιβεριάδα, και πολύς κόσμος τον ακολούθησε, γιατί είδε τα σημεία που έκανε στους αρρώστους. Ο Ιησούς ανέβηκε στο βουνό και κάθισε εκεί με τους μαθητές του. Το Πάσχα, η εβραϊκή γιορτή, πλησίαζε. Τότε ο Ιησούς σήκωσε τα μάτια του και είδε ότι ένα μεγάλο πλήθος ερχόταν κοντά του και είπε στον Φίλιππο: «Πού μπορούμε να αγοράσουμε ψωμί για να φάνε αυτοί οι άνθρωποι;». Το είπε αυτό για να τον δοκιμάσει. στην πραγματικότητα ήξερε τι επρόκειτο να κάνει. Ο Φίλιππος του απάντησε: «Διακόσια δηνάρια ψωμί δεν φτάνουν ούτε για να πάρουν όλοι ένα κομμάτι». Τότε ένας από τους μαθητές του, ο Ανδρέας, ο αδελφός του Σίμωνα Πέτρου, του είπε: «Είναι ένα αγόρι εδώ που έχει πέντε κριθαρένια ψωμιά και δύο ψάρια. αλλά τι είναι αυτό για τόσους πολλούς ανθρώπους;». Ο Ιησούς απάντησε: «Κάντε τους να καθίσουν». Υπήρχε πολύ γρασίδι σε εκείνο το μέρος. Κάθισαν λοιπόν, και ήταν περίπου πέντε χιλιάδες άνδρες. Τότε ο Ιησούς πήρε τα ψωμιά και, αφού ευχαρίστησε, τα έδωσε σε αυτούς που κάθονταν και το ίδιο έκανε και με τα ψάρια, όσο ήθελαν. Και όταν χόρτασαν, είπε στους μαθητές του: «Μαζέψτε τα κομμάτια που περίσσεψαν, για να μη χαθεί τίποτα». Τα μάζεψαν και γέμισαν δώδεκα καλάθια με τα κομμάτια από τα πέντε κριθαρένια ψωμιά που περίσσευαν από αυτούς που είχαν φάει. Τότε ο κόσμος, βλέποντας το σημείο που είχε κάνει, είπε: «Αυτός είναι αληθινά ο προφήτης, αυτός που έρχεται στον κόσμο!». Ο Ιησούς όμως, γνωρίζοντας ότι έρχονταν να τον πάρουν για να τον κάνουν βασιλιά, αποσύρθηκε πάλι στο βουνό, μόνος του.

Ο σχολιασμός του Ευαγγελίου από τον Μονσινιόρ Vincenzo Paglia

Ο Ιησούς «σήκωσε τα μάτια του και είδε ένα μεγάλο πλήθος να έρχεται προς αυτόν», σημειώνει ο ευαγγελιστής. Είναι πρέπον στον Κύριο να μην έχει τα μάτια του καρφωμένα στον εαυτό του και να κοιτάζει τα κουρασμένα και εξαντλημένα πλήθη, σαν πρόβατα χωρίς βοσκό. Ο Ιησούς είναι παράδειγμα για όλους μας ώστε να μάθουμε να σηκώνουμε τα μάτια μας τουλάχιστον λίγο από τον εαυτό μας και τα προβλήματά μας για να μπορούμε να βλέπουμε και τους άλλους λίγο. Αυτά τα πλήθη στέκονταν δίπλα στον Ιησού γιατί τον είχαν ανάγκη. Μέχρι να ανακαλύψουμε ξανά αυτήν την ανάγκη, είναι δύσκολο για εμάς να συμπεριφερθούμε όπως αυτά τα πλήθη. Αυτοί οι άνδρες και οι γυναίκες είχαν ξεχάσει ακόμη και να φάνε για να ακούσουν τον Ιησού! Και ο Ιησούς τον συμπονούσε. Στην πραγματικότητα, είναι αυτός και όχι οι μαθητές, που αντιλαμβάνεται την ανάγκη για ψωμί που είχε το πλήθος. Ο Ιησούς τηλεφωνεί στον Φίλιππο και τον ρωτά: «Πού μπορούμε να αγοράσουμε ψωμί για να φάνε αυτοί οι άνθρωποι;». Ο Ιησούς δεν συνηθίζει να στέλνει κανέναν πίσω, ακόμα και εκείνους που δεν ρωτάνε παρόλο που έχουν ανάγκη. Διαβάζει την καρδιά και μας εμποδίζει να μας δώσει αυτό που χρειαζόμαστε. Άλλωστε έτσι είναι (ή έτσι πρέπει να είναι) κάθε καλού πατέρα και κάθε καλής μητέρας. Και ο Θεός είναι πάντα καλός, και με τα καλά παιδιά και με τα απείθαρχα. Δεν μπορεί να αντισταθεί στην ανάγκη των παιδιών του. Αυτό συμβαίνει σε αυτή την ευαγγελική σκηνή. Χωρίς να καταλαβαίνουν οι μαθητές, μάλιστα ενάντια σε κάθε λογική, διατάζει τους ανθρώπους να καθίσουν στο γρασίδι. «Ο Κύριος είναι ο ποιμένας μου: δεν μου λείπει τίποτα. με κάνει να ξεκουράζομαι σε χορταριασμένα βοσκοτόπια», ψάλλει ο Ψαλμός 23. Όταν καθίσουν όλοι παίρνει το ψωμί και αφού ευχαριστήσει τον Θεό το μοιράζει σε όλους. Σε αντίθεση με τα Συνοπτικά Ευαγγέλια, όπου οι μαθητές είναι υπεύθυνοι, εδώ είναι ο ίδιος ο Ιησούς που μοιράζει το ψωμί. Είναι ο καλός ποιμένας που καθοδηγεί, φροντίζει και τρέφει το κοπάδι του. Και τον ταΐζει κατευθείαν και άφθονα: μένουν μάλιστα «δώδεκα καλάθια με τα κομμάτια από τα πέντε κριθαρένια ψωμιά που περίσσεψαν από αυτούς που είχαν φάει». Πέντε κριθαρένια ψωμιά ήταν αρκετά για να θρέψουν πέντε χιλιάδες ανθρώπους. Ήταν αρκετό να τα βάλουμε στα χέρια του Κυρίου. αυτά τα χέρια δεν κρατούν τίποτα πίσω για τον εαυτό τους, έχουν συνηθίσει να ανοίγονται με μεγάλη γενναιοδωρία. Το θαύμα ξεκίνησε από την καρδιά ενός αγοριού που διέθεσε τα πέντε κριθαρένια ψωμιά του. το θαύμα μπορεί να συνεχιστεί αν, όπως εκείνο το αγόρι, δώσουμε τα λίγα που έχουμε στα χέρια του Κυρίου, αλλά πρόθυμα και γενναιόδωρα. Το πλήθος ήταν σε τέτοιο θαυμασμό που θέλησαν να ανακηρύξουν τον Ιησού βασιλιά και έφυγε από κοντά τους και υποχώρησε στο βουνό. Ο Ιησούς δεν ήθελε να μειώσει την επείγουσα ανάγκη του ψωμιού, αν μη τι άλλο ήθελε να υπογραμμίσει την ανάγκη να τρέφεται κανείς με αληθινό ψωμί: φιλία μαζί του.

XVII ya wakati wa kawaida

Injili ( Yoh 6,1-15 )

Wakati huo Yesu alivuka mpaka ng'ambo ya Bahari ya Galilaya, yaani, Tiberia, na umati mkubwa wa watu ukamfuata, kwa sababu waliona ishara alizofanya kwa wagonjwa. Yesu alipanda mlimani na kuketi huko pamoja na wanafunzi wake. Pasaka, sikukuu ya Wayahudi, ilikuwa karibu. Kisha Yesu akainua macho yake na kuona kwamba umati mkubwa ulikuwa ukimjia na kumwambia Filipo: “Tunaweza kununua wapi mikate ili watu hawa wale?” Alisema hivi ili kumjaribu; kwa kweli alijua anachotaka kufanya. Filipo akamjibu: "Mikate ya dinari mia mbili haitoshi hata kila mtu apate kipande." Ndipo mmoja wa wanafunzi wake, Andrea, ndugu yake Simoni Petro, akamwambia: «Kuna mvulana hapa ambaye ana mikate mitano ya shayiri na samaki wawili; lakini hii ni nini kwa watu wengi?”. Yesu akajibu: "Waketishe chini." Kulikuwa na nyasi nyingi mahali hapo. Basi wakaketi, na palikuwa na watu wapata elfu tano. Kisha Yesu akaichukua ile mikate na, baada ya kushukuru, akawapa wale waliokuwa wameketi, naye akafanya vivyo hivyo na wale samaki, kwa kadiri walivyotaka. Na waliposhiba, aliwaambia wanafunzi wake: Kusanyeni vipande vilivyosalia, ili kitu chochote kipotee. Wakavikusanya, wakajaza vikapu kumi na viwili kwa vipande vya mikate mitano ya shayiri vilivyobaki kutoka kwa wale waliokula. Ndipo watu walipoona ishara aliyoifanya, wakasema: "Hakika huyu ndiye nabii yule ajaye ulimwenguni!". Lakini Yesu, akijua ya kuwa wanakuja kumshika ili wamfanye mfalme, akaondoka tena, akaenda mlimani peke yake.

Ufafanuzi juu ya Injili na Monsinyo Vincenzo Paglia

Yesu "aliinua macho yake na kuona umati mkubwa wa watu ukija kwake", mwinjilisti anasema. Yafaa kwa Bwana asikazie macho yake mwenyewe na kutazama umati wa watu waliochoka na waliochoka, kama kondoo wasio na mchungaji. Yesu ni kielelezo kwetu sote ili tujifunze kuinua macho yetu japo kidogo kutoka kwetu na matatizo yetu ili kuweza kuwaona wengine kidogo pia. Umati huo ulisimama karibu na Yesu kwa sababu walimhitaji. Hadi sisi pia tugundue hitaji hili upya, ni vigumu kwetu kuishi kama umati huo. Wanaume na wanawake hao walikuwa wamesahau hata kula ili kumsikiliza Yesu! Na Yesu alimhurumia. Kwa kweli, ni yeye, si wanafunzi, ndiye anayetambua uhitaji wa mkate ambao umati ulikuwa nao. Yesu anamwita Filipo na kumuuliza: “Tunaweza kununua wapi mikate ili watu hawa wale?” Yesu hajazoea kumrudisha mtu yeyote, hata wale ambao hawaombi ijapokuwa wana uhitaji. Anasoma moyo na kutuzuia tusitupe tunachohitaji. Baada ya yote, ni kama hii (au inapaswa kuwa hivi) ya kila baba mzuri na kila mama mzuri. Na Mungu ni mwema siku zote, pamoja na watoto wazuri na kwa wale wakaidi. Hawezi kupinga hitaji la watoto wake. Hiki ndicho kinachotokea katika eneo hili la kiinjilisti. Bila wanafunzi kuelewa, kwa hakika bila sababu zote, anaamuru watu waketi kwenye nyasi. «Bwana ndiye mchungaji wangu, sitapungukiwa na kitu; hunistarehesha kwenye malisho yenye majani mabichi”, huimba Zaburi 23. Kila mtu anapoketi anachukua mkate na baada ya kumshukuru Mungu anawagawia watu wote. Tofauti na Injili za muhtasari, ambapo wanafunzi wanaongoza, hapa ni Yesu mwenyewe anayegawanya mkate. Yeye ndiye mchungaji mwema anayeongoza, kutunza na kulisha kundi lake. Naye humlisha moja kwa moja na kwa wingi: kwa kweli, kunabaki "vikapu kumi na viwili na vipande vya mikate mitano ya shayiri iliyobaki kutoka kwa wale waliokula". Mikate mitano ya shayiri ilitosha kulisha watu elfu tano. Ilitosha kuwaweka mikononi mwa Bwana; mikono hii haijirudishi chochote, imezoea kufungua kwa ukarimu mkubwa. Muujiza ulianza kutoka moyoni mwa mvulana ambaye alitoa mikate yake mitano ya shayiri; muujiza unaweza kuendelea ikiwa sisi, kama mvulana huyo, tutaweka kile kidogo tulicho nacho mikononi mwa Bwana, lakini kwa hiari na kwa ukarimu. Umati wa watu ulishangaa sana hata walitaka kumtangaza Yesu kuwa mfalme, naye akawakimbia na kurudi mlimani. Yesu hakutaka kudharau uharaka wa mkate, ikiwa kuna jambo lolote alitaka kukazia uhitaji wa kujilisha mwenyewe kwa mkate wa kweli: urafiki pamoja naye.

XVII mùa thường niên

Tin Mừng (Ga 6,1-15)

Khi ấy, Chúa Giêsu băng qua bờ bên kia Biển hồ Galilê, tức là Tiberias, và có một đoàn dân đông đi theo Người, vì họ thấy những dấu lạ Người làm cho người bệnh. Chúa Giêsu lên núi và ngồi đó với các môn đệ. Lễ Phục Sinh, ngày lễ của người Do Thái, đã đến gần. Khi ấy Chúa Giêsu ngước mắt lên và thấy một đám đông rất đông đang đến với Người thì nói với Philip: "Chúng ta có thể mua bánh ở đâu cho những người này ăn?". Anh ta nói điều này để thử anh ta; thực tế là anh ấy biết mình sắp làm gì. Philip đáp: “Hai trăm quan tiền bánh cũng không đủ cho mỗi người một miếng”. Khi ấy, một trong các môn đệ của Ngài, Anrê, anh trai của Simon Phêrô, nói với Ngài: “Ở đây có một cậu bé có năm chiếc bánh lúa mạch và hai con cá; nhưng điều này có ý nghĩa gì với nhiều người như vậy?”. Chúa Giêsu đáp: “Hãy bảo họ ngồi đi”. Nơi đó có rất nhiều cỏ. Thế là họ ngồi xuống, và có khoảng năm ngàn người. Rồi Chúa Giêsu cầm lấy bánh, tạ ơn rồi trao cho những người đang ngồi, và Người cũng làm như vậy với cá bao nhiêu tùy ý họ muốn. Khi họ đã no nê rồi, Người bảo các môn đệ: “Anh em thu lại những miếng thừa kẻo phí đi”. Họ thu thập những miếng thừa của năm chiếc bánh lúa mạch người ta ăn còn lại và chất đầy mười hai thúng. Bấy giờ dân chúng thấy dấu lạ Người đã làm thì nói: "Đây quả thực là đấng tiên tri, người đã đến thế gian!". Nhưng Chúa Giêsu biết người ta đến bắt Người để tôn làm vua nên lại rút lui lên núi, chỉ có mình Người.

Chú giải Tin Mừng của Đức ông Vincenzo Paglia

Nhà truyền giáo lưu ý rằng Chúa Giêsu “ngước mắt lên và thấy một đám đông lớn đang tiến về phía mình”. Thật là đúng đắn khi Chúa không nhìn vào chính mình và nhìn vào đám đông mệt mỏi và kiệt sức, như đàn chiên không có người chăn. Chúa Giêsu là gương mẫu cho tất cả chúng ta để chúng ta học cách ít nhất rời mắt khỏi bản thân và các vấn đề của mình một chút để có thể nhìn người khác một chút. Đám đông đó đứng cạnh Chúa Giêsu vì họ cần Người. Cho đến khi chúng ta khám phá lại được nhu cầu này, chúng ta khó có thể cư xử như những đám đông đó. Những người đàn ông và phụ nữ đó thậm chí đã quên ăn để lắng nghe Chúa Giêsu! Và Chúa Giêsu đã động lòng thương xót anh ta. Thực ra, chính Ngài, chứ không phải các môn đệ, là người nhận ra nhu cầu bánh mì mà đám đông có. Chúa Giêsu gọi ông Philipphê và hỏi: “Chúng ta có thể mua bánh ở đâu cho những người này ăn?”. Chúa Giêsu không quen gửi lại bất cứ ai, ngay cả những người không cầu xin dù họ đang cần. Anh ta đọc được trái tim và ngăn cản chúng ta đưa ra những gì chúng ta cần. Suy cho cùng, mọi người cha tốt, người mẹ tốt đều như thế này (hoặc lẽ ra phải như thế này). Và Chúa luôn tốt lành, cả với những đứa con ngoan và những đứa ngoan cố. Anh ta không thể cưỡng lại nhu cầu của con cái mình. Đây là những gì xảy ra trong bối cảnh truyền giáo này. Các môn đệ không hiểu, quả thực trái với mọi lý lẽ, ông ra lệnh cho mọi người ngồi trên bãi cỏ. «Chúa là mục tử của tôi: Tôi chẳng thiếu thốn gì; Người cho tôi nghỉ ngơi trên đồng cỏ xanh mướt”, Thánh Vịnh 23 hát. Khi mọi người đã ngồi vào chỗ, Người cầm lấy bánh và sau khi tạ ơn Thiên Chúa, Người phân phát cho mọi người. Không giống như các Tin Mừng Nhất Lãm, trong đó các môn đệ chịu trách nhiệm, ở đây chính Chúa Giêsu là người phân phát bánh. Ngài là mục tử nhân lành hướng dẫn, chăm sóc và nuôi dưỡng đàn chiên của mình. Và Người cho anh ta ăn một cách trực tiếp và dồi dào: thực tế, vẫn còn “mười hai giỏ đầy những miếng thừa của năm chiếc bánh lúa mạch người ta đã ăn”. Năm chiếc bánh lúa mạch đủ nuôi năm ngàn người. Chỉ cần đặt họ vào tay Chúa là đủ; những bàn tay này không giữ lại bất cứ điều gì cho riêng mình, họ đã quen với việc mở ra với lòng quảng đại lớn lao. Phép lạ bắt đầu từ tấm lòng của một cậu bé đã chuẩn bị sẵn năm chiếc bánh lúa mạch của mình; Phép lạ có thể tiếp tục nếu chúng ta, giống như cậu bé đó, đặt những gì ít ỏi chúng ta có vào tay Chúa, một cách sẵn lòng và quảng đại. Đám đông ngưỡng mộ đến mức muốn tôn Chúa Giêsu làm vua, nhưng Người chạy trốn họ và rút lui lên núi. Chúa Giêsu không muốn hạ thấp tính cấp thiết của bánh mì, nếu có thì Ngài muốn nhấn mạnh đến sự cần thiết phải nuôi dưỡng bản thân bằng bánh đích thực: tình bạn với Ngài.

സാധാരണ സമയത്തിന്റെ XVII

സുവിശേഷം (യോഹന്നാൻ 6,1-15)

ആ സമയത്ത്, യേശു ഗലീലി കടലിന്റെ മറുകരയിലേക്ക്, അതായത് തിബെരിയാസ് കടന്നു, രോഗികളുടെമേൽ അവൻ ചെയ്ത അടയാളങ്ങൾ കണ്ടതിനാൽ ഒരു വലിയ ജനക്കൂട്ടം അവനെ അനുഗമിച്ചു. യേശു മലയിൽ കയറി ശിഷ്യന്മാരോടൊപ്പം അവിടെ ഇരുന്നു. ജൂതന്മാരുടെ പെരുന്നാളായ ഈസ്റ്റർ അടുത്തിരുന്നു. അപ്പോൾ യേശു കണ്ണുയർത്തി, ഒരു വലിയ ജനക്കൂട്ടം തന്റെ അടുക്കൽ വരുന്നതു കണ്ടു ഫിലിപ്പോസിനോടു ചോദിച്ചു: "ഇവർക്കു ഭക്ഷിപ്പാൻ നമുക്കു അപ്പം എവിടെനിന്നു വാങ്ങാം?". അവനെ പരീക്ഷിക്കാനാണ് അവൻ ഇതു പറഞ്ഞത്; വാസ്തവത്തിൽ താൻ എന്താണ് ചെയ്യാൻ പോകുന്നതെന്ന് അവനറിയാമായിരുന്നു. ഫിലിപ്പോസ് അവനോട് മറുപടി പറഞ്ഞു: "എല്ലാവർക്കും ഒരു കഷണം സ്വീകരിക്കാൻ പോലും ഇരുനൂറ് ദനാരി അപ്പം മതിയാകില്ല." അപ്പോൾ അവന്റെ ശിഷ്യന്മാരിൽ ഒരുവനും ശിമയോൻ പത്രോസിന്റെ സഹോദരനുമായ ആൻഡ്രൂ അവനോടു പറഞ്ഞു: “ഇവിടെ അഞ്ചു ബാർലി അപ്പവും രണ്ടു മീനും കൈവശമുള്ള ഒരു ബാലനുണ്ട്; എന്നാൽ ഇത്രയധികം ആളുകൾക്ക് ഇത് എന്താണ്?". യേശു മറുപടി പറഞ്ഞു: "അവരെ ഇരുത്തുക." ആ സ്ഥലത്ത് ധാരാളം പുല്ലുകൾ ഉണ്ടായിരുന്നു. അങ്ങനെ അവർ ഇരുന്നു, ഏകദേശം അയ്യായിരം പേർ ഉണ്ടായിരുന്നു. പിന്നെ യേശു അപ്പമെടുത്ത്, സ്തോത്രം ചെയ്തശേഷം, ഇരുന്നവർക്ക് കൊടുത്തു, മത്സ്യവും അവർക്കാവശ്യമുള്ളതുപോലെ ചെയ്തു. അവർ തൃപ്തരായപ്പോൾ അവൻ ശിഷ്യന്മാരോടു പറഞ്ഞു: ഒന്നും നഷ്ടപ്പെടാതിരിക്കാൻ ശേഷിച്ച കഷണങ്ങൾ ശേഖരിക്കുക. അവർ അവ ശേഖരിച്ച്, ഭക്ഷിച്ചവരിൽ നിന്ന് ശേഷിച്ച അഞ്ച് യവം അപ്പത്തിന്റെ കഷണങ്ങൾ പന്ത്രണ്ട് കുട്ട നിറച്ചു. അപ്പോൾ ആളുകൾ അവൻ ചെയ്ത അടയാളം കണ്ടു പറഞ്ഞു: "ഇവൻ യഥാർത്ഥ പ്രവാചകനാണ്, ലോകത്തിലേക്ക് വരുന്നവൻ!". എന്നാൽ, തന്നെ രാജാവാക്കാൻ അവർ തന്നെ കൊണ്ടുപോകാൻ വരുന്നു എന്ന് യേശു അറിഞ്ഞു, അവൻ വീണ്ടും മലയിലേക്ക് പിൻവാങ്ങി, അവൻ മാത്രം.

മോൺസിഞ്ഞോർ വിൻസെൻസോ പഗ്ലിയയുടെ സുവിശേഷത്തെക്കുറിച്ചുള്ള വ്യാഖ്യാനം

യേശു "കണ്ണുകളുയർത്തി ഒരു വലിയ ജനക്കൂട്ടം തന്റെ നേരെ വരുന്നതു കണ്ടു", സുവിശേഷകൻ കുറിക്കുന്നു. ഇടയനില്ലാത്ത ആടുകളെപ്പോലെ തളർന്ന് ക്ഷീണിതരായ ജനക്കൂട്ടത്തെ നോക്കാതെ തന്റെ നേർക്ക് കണ്ണുവെക്കാതിരിക്കുന്നത് കർത്താവിന് ഉചിതമാണ്. യേശു നമുക്കെല്ലാവർക്കും ഒരു മാതൃകയാണ്, അതിനാൽ മറ്റുള്ളവരെ കുറച്ചുകൂടി കാണുന്നതിന് നമ്മിൽ നിന്നും നമ്മുടെ പ്രശ്നങ്ങളിൽ നിന്നും അൽപ്പമെങ്കിലും കണ്ണുകൾ ഉയർത്താൻ പഠിക്കുന്നു. യേശുവിനെ ആവശ്യമുള്ളതിനാൽ ആ ജനക്കൂട്ടം അവന്റെ അരികിൽ നിന്നു. നമുക്കും ഈ ആവശ്യം വീണ്ടും കണ്ടെത്തുന്നതുവരെ, ആ ജനക്കൂട്ടത്തെപ്പോലെ പെരുമാറാൻ ഞങ്ങൾക്ക് ബുദ്ധിമുട്ടാണ്. ആ സ്ത്രീകളും പുരുഷന്മാരും യേശുവിനെ ശ്രദ്ധിക്കാൻ ഭക്ഷണം കഴിക്കാൻ പോലും മറന്നിരുന്നു! യേശുവിന് അവനോട് അനുകമ്പ തോന്നി. വാസ്‌തവത്തിൽ, ആൾക്കൂട്ടത്തിനുണ്ടായിരുന്ന അപ്പത്തിന്റെ ആവശ്യകത തിരിച്ചറിയുന്നത് ശിഷ്യന്മാരല്ല, അവനാണ്. യേശു ഫിലിപ്പോസിനെ വിളിച്ച് അവനോട് ചോദിക്കുന്നു: "ഇവർക്ക് ഭക്ഷണം കഴിക്കാൻ നമുക്ക് എവിടെ നിന്ന് അപ്പം വാങ്ങാം?". ആവശ്യം വന്നിട്ടും ചോദിക്കാത്തവരെ പോലും തിരിച്ചയയ്ക്കുന്നത് യേശുവിന് പതിവില്ല. അവൻ ഹൃദയം വായിക്കുകയും നമുക്ക് ആവശ്യമുള്ളത് നൽകുന്നതിൽ നിന്ന് നമ്മെ തടയുകയും ചെയ്യുന്നു. എല്ലാത്തിനുമുപരി, എല്ലാ നല്ല അച്ഛന്റെയും എല്ലാ നല്ല അമ്മയുടെയും ഇത് ഇതുപോലെയാണ് (അല്ലെങ്കിൽ ഇത് ഇങ്ങനെ ആയിരിക്കണം). നല്ല കുട്ടികളോടും വിമുഖതയുള്ളവരോടും ദൈവം എപ്പോഴും നല്ലവനാണ്. മക്കളുടെ ആവശ്യത്തെ എതിർക്കാൻ അവനു കഴിയില്ല. ഇതാണ് ഈ സുവിശേഷ രംഗത്തിൽ സംഭവിക്കുന്നത്. ശിഷ്യന്മാർക്ക് മനസ്സിലാകാതെ, എല്ലാ കാരണങ്ങളാലും, അവൻ ജനങ്ങളോട് പുല്ലിൽ ഇരിക്കാൻ കൽപ്പിക്കുന്നു. “കർത്താവ് എന്റെ ഇടയനാണ്: എനിക്ക് ഒന്നിനും കുറവില്ല; അവൻ എന്നെ പുൽമേടുകളിൽ വിശ്രമിക്കുന്നു", സങ്കീർത്തനം 23 പാടുന്നു. എല്ലാവരും ഇരിക്കുമ്പോൾ അവൻ അപ്പം എടുത്ത് ദൈവത്തിന് നന്ദി പറഞ്ഞതിന് ശേഷം അത് എല്ലാവർക്കും വിതരണം ചെയ്യുന്നു. സിനോപ്റ്റിക് സുവിശേഷങ്ങളിൽ നിന്ന് വ്യത്യസ്തമായി, ഇവിടെ ശിഷ്യന്മാർക്ക് ചുമതലയുണ്ട്, ഇവിടെ യേശു തന്നെയാണ് അപ്പം വിതരണം ചെയ്യുന്നത്. അവൻ തന്റെ ആട്ടിൻകൂട്ടത്തെ നയിക്കുകയും പരിപാലിക്കുകയും മേയിക്കുകയും ചെയ്യുന്ന നല്ല ഇടയനാണ്. അവൻ നേരിട്ടും സമൃദ്ധമായും അവനെ പോറ്റുന്നു: വാസ്തവത്തിൽ, "ഭക്ഷണം കഴിച്ചവരിൽ നിന്ന് ശേഷിക്കുന്ന അഞ്ച് ബാർലി അപ്പത്തിന്റെ കഷണങ്ങളുള്ള പന്ത്രണ്ട് കൊട്ടകൾ" അവശേഷിക്കുന്നു. അയ്യായിരം പേർക്ക് ഭക്ഷണം നൽകാൻ അഞ്ച് ബാർലി അപ്പം മതിയായിരുന്നു. അവരെ കർത്താവിന്റെ കരങ്ങളിൽ ഏൽപ്പിച്ചാൽ മതിയായിരുന്നു; ഈ കൈകൾ തങ്ങൾക്കുവേണ്ടി യാതൊന്നും തടഞ്ഞുനിർത്തുന്നില്ല, വളരെ ഔദാര്യത്തോടെ തുറന്നുപറയാൻ അവർ പതിവാണ്. തന്റെ അഞ്ച് ബാർലി അപ്പം ലഭ്യമാക്കിയ ഒരു ആൺകുട്ടിയുടെ ഹൃദയത്തിൽ നിന്നാണ് അത്ഭുതം ആരംഭിച്ചത്; ആ ബാലനെപ്പോലെ, നമ്മുടെ പക്കലുള്ള കുറച്ചുമാത്രം, എന്നാൽ മനസ്സോടെയും ഉദാരതയോടെയും കർത്താവിന്റെ കരങ്ങളിൽ നൽകിയാൽ അത്ഭുതം തുടരാം. ജനക്കൂട്ടം യേശുവിനെ രാജാവായി പ്രഖ്യാപിക്കാൻ ആഗ്രഹിച്ചു, അവരിൽ നിന്ന് ഓടിപ്പോയി മലയിലേക്ക് പിൻവാങ്ങി. യഥാർത്ഥ അപ്പം കൊണ്ട് സ്വയം പോഷിപ്പിക്കേണ്ടതിന്റെ ആവശ്യകത: അവനുമായുള്ള സൗഹൃദം അടിവരയിടാൻ അവൻ ആഗ്രഹിക്കുന്നുണ്ടെങ്കിൽ, അപ്പത്തിന്റെ അടിയന്തിരതയെ താഴ്ത്താൻ യേശു ആഗ്രഹിച്ചില്ല.

XVII nke oge nkịtị

Oziọma (Jọn 6:1-15)

N’oge ahụ, Jizọs gafere n’akụkụ nke ọzọ nke Oké Osimiri Galili, ya bụ, Taịbirias, na oké ìgwè mmadụ sokwa ya, n’ihi na ha hụrụ ihe ịrịba ama ndị ọ mere ndị ọrịa. Jisus rigoro n'ugwu ahu, Ya na ndi nēso uzọ-Ya nọdu kwa n'ebe ahu. Ista, bụ́ oriri ndị Juu, dị nso. Mgbe ahụ, Jizọs weliri anya ya hụ na oké ìgwè mmadụ na-abịakwute ya, o wee sị Filip: "Olee ebe anyị pụrụ ịzụta achịcha ka ndị a na-eri?". O kwuru ihe a ka o wee nwaa ya; n'ezie ọ ma ihe ọ na-achọ ime. Filip zara ya, sị: “Nri denarị abụọ ezughị ọbụna ka onye ọ bụla nata otu ibé.” Mgbe ahụ, otu n'ime ndị na-eso ụzọ ya, Andru, nwanne Saịmọn Pita, sịrị ya: "E nwere otu nwa okorobịa n'ebe a nke nwere ogbe achịcha barley ise na azụ abụọ; mana gịnị bụ ihe a maka ọtụtụ mmadụ?”. Jisus zara, si, Menu ka ha nọdụ ala. Ahịhịa dị ukwuu dị n'ebe ahụ. Ha we nọdu ala, di ihe ra ka nnù ndikom ise. Jisus we nara ob͕e achicha ahu, mb͕e o kelesiri ekele, o we nye ndi nānọdu ala, o we me otú a ka o were azù ahu, dika ha chọrọ. Mgbe afọ juru ha, ọ sịrị ndị na-eso ụzọ ya: “Kpọkọtanụ nke fọdụrụnụ, ka ihe ọ bụla ghara ịla n’iyi.” Ha we chikọta ha, were iberibe ob͕e achicha barley ise ahu fọduru ndi riri rifọ, kpoju nkata iri na abua. Mgbe ahụ, ndị mmadụ hụrụ ihe ịrịba ama nke o mere, sị: "N'ezie, onye a bụ onye amụma, onye na-abịa n'ụwa!". Ma ebe Jisus mara na ha nābia ikuru Ya ka Ọ chiri Ya eze, o we laghachi ọzọ n'ugwu ahu, nání Ya.

Nkọwa nke Oziọma nke Monsignor Vincenzo Paglia

Jizọs “weliri anya ya wee hụ oké ìgwè mmadụ ka ha na-abịakwute ya,” ka onye nkwusa ahụ na-ekwu. O kwesiri ka Onye-nwe-ayi ghara ilekwasi onwe-ya anya-Ya, le kwa ìgwè madu ike nāgwu na ike-ọgwugwu, dika aturu nēnweghi onye-ọzùzù. Jizọs bụụrụ anyị niile ihe atụ ka anyị wee mụta ịna-eweli anya anyị ma ọ́ dịghị ihe ọzọ n’ebe anyị onwe anyị nọ na nsogbu anyị ka anyị wee nwee ike ịhụkwu ndị ọzọ. Ìgwè mmadụ ahụ guzoro n’akụkụ Jizọs n’ihi na ọ dị ha mkpa. Ruo mgbe anyị onwe anyị ga-achọpụtakwa mkpa a, ọ na-esiri anyị ike ime ka igwe mmadụ ahụ. Ndị ikom na ndị inyom ahụ chefurudị iri nri iji gee Jizọs ntị! Ma Jizọs nwere ọmịiko n'ahụ́ ya. N’ezie, ọ bụ ya, ọ bụghị ndị na-eso ụzọ ya, ghọtara mkpa achịcha ahụ ìgwè mmadụ ahụ nwere. Jizọs kpọrọ Filipo wee jụọ ya, sị: “Olee ebe anyị pụrụ ịzụta achịcha ka ndị a wee rie?”. Ọ bụghị Jizọs                                                                                            ]]]#  #mmu#ም፣      abuም፣                          abi    abi a   lpre#               abu] abu {   abua   abu Ada   abu mbም፣        kwa-kwa-kpọ onye ọ bula ezipu onye ọ bula, ọ maghi-ama-kwa-ra a zipu onye-ọzọ, ọbuná ndi nādighi-ajuju mb͕e ọ bula ha nājughi ha. Ọ na-agụ ihe dị n’obi ma na-egbochi anyị inye anyị ihe dị anyị mkpa. A sị ka e kwuwe, ọ dị ka nke a (ma ọ bụ ọ ga-adị ka nke a) nke nna ọ bụla na ezigbo nne ọ bụla. Na Chineke na-adị mma mgbe niile, ma ezi ụmụ na ndị na-enupụ isi. Ọ pụghị iguzogide mkpa ụmụ ya. Nke a bụ ihe na-eme n'ọgbasa ozi ọma a. Enweghị ndị na-eso ụzọ na-aghọta, n'ezie megidere ihe nile, o nyere ndị mmadụ iwu ka ha nọdụ n'elu ahịhịa. “Jehova bụ onye ọzụzụ atụrụ m: ọ dịghị ihe kọrọ m; Ọ na-eme ka m zuru ike n’ebe ịta nri nke ahịhịa ndụ juru.” Abụ Ọma 23. Mgbe onye ọ bụla n’ime ha nọdụrụ ala, o weere achịcha ahụ, mgbe o kelesịkwara Chineke, ọ na-ekesa ya nye onye ọ bụla. N’adịghị ka Oziọma ndị Synoptic, ebe ndị na-eso ụzọ na-elekọta, ebe a ọ bụ Jizọs n’onwe ya na-ekesa achịcha ahụ. Ọ bụ ezi onye ọzụzụ atụrụ nke na-edu, na-elekọta ma na-azụ atụrụ ya. O wee na-enye ya nri ozugbo na nke ukwuu: n'ezie, " nkata iri na abụọ na iberibe achịcha ọka barley ise fọdụrụnụ nke ndị riri" fọdụrụ. Ogbe achịcha ọka bali ise ezuola iri puku mmadụ ise. O zuworo itinye ha n'aka Jehova; aka ndị a anaghị ejide onwe ha ihe ọ bụla, ha na-eji nnukwu mmesapụ aka meghee. Ọrụ ebube ahụ malitere site n’obi nwata nwoke mere ogbe achịcha ọka bali ise ya; ọrụ ebube ahụ nwere ike ịga n’ihu ma ọ bụrụ na anyị, dị ka nwa okoro ahụ, na-etinye ihe nta anyị nwere n’aka Onyenwe anyị, ma n’afọ ofufo na n’ụba. Idem ama akpa otuowo tutu mmọ ẹyom nditan̄a Jesus nte edidem, enye ama efehe ọkpọn̄ mmọ onyụn̄ ọnyọn̄ aka obot. Jizọs achọghị ileda ịdị ngwa nke achịcha anya, ma ọ bụrụ na ihe ọ bụla ọ chọrọ igosi mkpa ọ dị iji ezi achịcha na-azụ onwe ya: ịbụ enyi ya.