Vangelo (Mc 12, 38-44) - In quel tempo, Gesù [nel tempio] diceva alla folla nel suo insegnamento: «Guardatevi dagli scribi, che amano passeggiare in lunghe vesti, ricevere saluti nelle piazze, avere i primi seggi nelle sinagoghe e i primi posti nei banchetti. Divorano le case delle vedove e pregano a lungo per farsi vedere. Essi riceveranno una condanna più severa». Seduto di fronte al tesoro, osservava come la folla vi gettava monete. Tanti ricchi ne gettavano molte. Ma, venuta una vedova povera, vi gettò due monetine, che fanno un soldo. Allora, chiamati a sé i suoi discepoli, disse loro: «In verità io vi dico: questa vedova, così povera, ha gettato nel tesoro più di tutti gli altri. Tutti infatti hanno gettato parte del loro superfluo. Lei invece, nella sua miseria, vi ha gettato tutto quello che aveva, tutto quanto aveva per vivere».
Il commento al Vangelo a cura di Monsignor Vincenzo Paglia
«La folla numerosa lo ascoltava volentieri», nota il Vangelo. Perché? Ascoltare il Vangelo, e ascoltarlo volentieri, è decisivo per la salvezza. Già l’antico libro del Siracide esortava l’uomo saggio: «Ascolta volentieri ogni discorso su Dio» (6,35). Siamo al termine del viaggio di Gesù verso Gerusalemme e il contrasto con gli scribi e i farisei ha raggiunto il suo culmine. Scribi e farisei sono coloro che pretendono di dettare cosa sia la felicità o l’infelicità, che governano le coscienze. Gesù, con la sola predicazione del Vangelo denuncia il loro comportamento: «Divorano le case delle vedove e pregano a lungo per farsi vedere». Le case delle vedove sono quelle di chi non ha nessuno che li difenda. Ancora oggi sono molte le case di vedove e di orfani non difesi, a volte si tratta di paesi interi. Sì, ci sono tante vedove come quella di Zarepta, di cui si parla nel Primo libro dei Re. In tante case e in tante terre non c’è da mangiare per il domani. Non c’è futuro. Chi guarderà queste vedove? Chi si prenderà cura di loro? Gesù le guarda e le difende. Le guarda con gli stessi occhi con i quali ha fissato la vedova che dava la sua offerta per il tempio. Gesù la vede mentre getta nel tesoro due soli spiccioli. Nessuno, ovviamente, vi fa caso. Non è di famiglia nobile per attirare l’attenzione; non appartiene al mondo delle persone ricche o famose per essere notata. Ma è guardata con affetto e ammirazione da Gesù. Solo lui se ne accorge. Ai discepoli, distratti o attenti solo a ciò che fa impressione, Gesù insegna a guardare con amore e attenzione anche le cose più piccole.
Non è un caso che un episodio così insignificante, e comunque così poco appariscente, sia posto dall’evangelista a conclusione della vita pubblica di Gesù e del suo insegnamento nel tempio di Gerusalemme. Al contrario del giovane ricco che «se ne andò triste» perché aveva molti beni e volle conservarli per sé (Mc 10,22), questa povera vedova, donando tutto, ci insegna come amare Dio e il Vangelo. Ella si allontanò felice. Potremmo dire che era vedova davanti agli uomini, ma amata da Gesù che ha posto il suo sguardo su di lei. È la felicità che i discepoli – noi compresi – gustano ogni volta che si affidano al Signore e alla sua misericordia. Non importa se la nostra fede sembra come due spiccioli, se è sincera è tutto.
XXXII of ordinary time
Gospel (Mk 12, 38-44)
At that time, Jesus [in the temple] said to the crowd in his teaching: «Beware of the scribes, who love to walk around in long robes, receive greetings in the squares, have the first seats in the synagogues and the first places at banquets. They devour widows' houses and pray for a long time to be seen. They will receive a more severe sentence." Sitting in front of the treasure, he watched as the crowd threw coins into it. Many rich people threw away a lot. But when a poor widow came, he threw in two pennies, which make a penny. Then, calling her disciples to her, she said to them: «Truly I say to you: this widow, so poor, has thrown more into the treasury than all the others. In fact, everyone threw away part of their surplus. Instead, in her misery, she threw in everything she had, everything she had to live on."
The commentary on the Gospel by Monsignor Vincenzo Paglia
"The large crowd listened to him willingly", notes the Gospel. Why? Listening to the Gospel, and listening to it willingly, is decisive for salvation. The ancient book of Sirach already exhorted the wise man: "Listen willingly to every conversation about God" (6.35). We are at the end of Jesus' journey to Jerusalem and the conflict with the scribes and Pharisees has reached its peak. Scribes and Pharisees are those who claim to dictate what happiness or unhappiness is, who govern consciences. Jesus, with the sole preaching of the Gospel, denounces their behavior: «They devour the houses of widows and pray for a long time to be seen». The homes of widows are those of those who have no one to defend them. Even today there are many homes of unprotected widows and orphans, sometimes entire villages. Yes, there are many widows like that of Zarephath, spoken of in the First Book of Kings. In many houses and in many lands there is no food for tomorrow. There is no future. Who will watch these widows? Who will take care of them? Jesus looks at them and defends them. He looks at them with the same eyes with which he looked at the widow who was giving her offering for the temple. Jesus sees her while he throws only two coins into the treasure. Nobody, obviously, pays any attention to it. He is not from a noble family to attract attention; she doesn't belong in the world of rich or famous people to be noticed. But she is looked at with affection and admiration by Jesus. Only he notices it. Jesus teaches his disciples, distracted or attentive only to what makes an impression, to look at even the smallest things with love and attention.
It is no coincidence that such an insignificant, and in any case so inconspicuous, episode is placed by the evangelist at the conclusion of the public life of Jesus and his teaching in the temple of Jerusalem. Unlike the rich young man who "went away sad" because he had many possessions and wanted to keep them for himself (Mk 10:22), this poor widow, by giving everything, teaches us how to love God and the Gospel. She walked away happily. We could say that she was a widow before men, but loved by Jesus who set his gaze on her. It is the happiness that the disciples - including us - enjoy every time they entrust themselves to the Lord and to his mercy. It doesn't matter if our faith seems like pennies, if it's sincere that's everything.
XXXII del tiempo ordinario
Evangelio (Mc 12, 38-44)
En aquel tiempo, Jesús [en el templo] dijo a la multitud en su enseñanza: «Cuídense de los escribas, que aman andar con vestiduras largas, recibir saludos en las plazas, ocupar los primeros asientos en las sinagogas y los primeros lugares en banquetes. Devoran las casas de las viudas y rezan durante mucho tiempo para ser vistas. Recibirán una sentencia más severa". Sentado frente al tesoro, observó cómo la multitud arrojaba monedas en él. Muchos ricos tiraron mucho. Pero vino una viuda pobre y echó dos peniques, que son un penique. Entonces, llamando a sus discípulos, les dijo: «En verdad os digo: esta viuda, tan pobre, ha echado en el tesoro más que todos los demás. De hecho, todos tiraron parte de su excedente. Ella, sin embargo, en su miseria, echó todo lo que tenía, todo lo que tenía para vivir."
El comentario al Evangelio de monseñor Vincenzo Paglia
"La gran multitud le escuchaba de buena gana", señala el Evangelio. ¿Por qué? Escuchar el Evangelio, y escucharlo con voluntad, es decisivo para la salvación. El antiguo libro de Eclesiástico ya exhortaba al sabio: "Escucha con gusto toda conversación sobre Dios" (6,35). Estamos al final del viaje de Jesús a Jerusalén y el conflicto con los escribas y fariseos ha llegado a su punto máximo. Los escribas y fariseos son los que dicen dictar qué es la felicidad o la infelicidad, los que gobiernan las conciencias. Jesús, con la única predicación del Evangelio, denuncia su comportamiento: «Devoran las casas de las viudas y oran durante mucho tiempo para ser vistas». Los hogares de las viudas son los de quienes no tienen quien los defienda. Aún hoy hay muchos hogares de viudas y huérfanos desprotegidos, a veces pueblos enteros. Sí, hay muchas viudas como la de Sarepta, de la que se habla en el Libro Primero de los Reyes, y en muchas casas y en muchas tierras no hay alimento para el mañana. No hay futuro. ¿Quién cuidará de estas viudas? ¿Quién se hará cargo de ellos? Jesús los mira y los defiende. Los mira con los mismos ojos con los que miraba a la viuda que estaba dando su ofrenda para el templo. Jesús la ve arrojando sólo dos centavos al tesoro. Nadie, evidentemente, le presta atención. No es de familia noble para llamar la atención; ella no pertenece al mundo de los ricos o famosos para llamar la atención. Pero Jesús la mira con cariño y admiración, sólo él se da cuenta. Jesús enseña a sus discípulos, distraídos o atentos sólo a lo que impresiona, a mirar hasta las cosas más pequeñas con amor y atención.
No es casualidad que un episodio tan insignificante, y en todo caso tan discreto, sea situado por el evangelista al final de la vida pública de Jesús y de su enseñanza en el templo de Jerusalén. A diferencia del joven rico que "se fue triste" porque tenía muchos bienes y quería guardarlos para sí (Mc 10,22), esta viuda pobre, dándolo todo, nos enseña a amar a Dios y al Evangelio. Ella se alejó felizmente. Podríamos decir que fue viuda ante los hombres, pero amada por Jesús que la miró. Es la felicidad de la que disfrutan los discípulos -incluidos nosotros- cada vez que se entregan al Señor y a su misericordia. No importa si nuestra fe parece centavos, si es sincera, eso es todo.
XXXII du temps ordinaire
Évangile (Mc 12, 38-44)
A cette époque, Jésus [dans le temple] disait à la foule dans son enseignement : « Méfiez-vous des scribes, qui aiment se promener en longues robes, recevoir des salutations sur les places, avoir les premières places dans les synagogues et les premières places. aux banquets. Ils dévorent les maisons des veuves et prient longtemps pour être vus. Ils recevront une peine plus sévère. » Assis devant le trésor, il regardait la foule y jeter des pièces de monnaie. Beaucoup de riches ont jeté beaucoup. Mais une pauvre veuve est venue et a jeté deux sous, ce qui fait un sou. Puis, appelant ses disciples, il leur dit : « En vérité, je vous le dis : cette veuve si pauvre a mis plus au trésor que toutes les autres. En fait, chacun jetait une partie de son surplus. Mais elle, dans sa misère, a jeté tout ce qu'elle avait, tout ce dont elle avait pour vivre. »
Le commentaire de l'Évangile de Mgr Vincenzo Paglia
"La foule nombreuse l'écoutait volontiers", note l'Évangile. Pouquoi? Écouter l’Évangile, et l’écouter volontairement, est décisif pour le salut. L'ancien livre du Siracide exhortait déjà le sage : « Écoutez volontiers toute conversation sur Dieu » (6,35). Nous sommes à la fin du voyage de Jésus à Jérusalem et le conflit avec les scribes et les pharisiens a atteint son paroxysme. Les scribes et les pharisiens sont ceux qui prétendent dicter ce qu'est le bonheur ou le malheur, qui gouvernent les consciences. Jésus, avec la seule prédication de l'Évangile, dénonce leur comportement: «Ils dévorent les maisons des veuves et prient longtemps pour être vus». Les maisons des veuves sont celles de celles qui n’ont personne pour les défendre. Aujourd’hui encore, il existe de nombreux foyers de veuves et d’orphelins sans protection, parfois des villages entiers. Oui, il y a beaucoup de veuves comme celle de Sarepta, dont parle le Premier Livre des Rois. Dans beaucoup de maisons et dans beaucoup de pays, il n'y a pas de nourriture pour demain. Il n'y a pas d'avenir. Qui veillera sur ces veuves ? Qui va s’occuper d’eux ? Jésus les regarde et les défend. Il les regarde avec les mêmes yeux avec lesquels il regardait la veuve qui offrait son offrande pour le temple. Jésus la voit jeter seulement deux sous dans le trésor. Personne, évidemment, n’y prête attention. Il n'est pas issu d'une famille noble pour attirer l'attention ; elle n'a pas sa place dans le monde des gens riches ou célèbres pour se faire remarquer. Mais elle est regardée avec affection et admiration par Jésus, lui seul s'en aperçoit. Jésus enseigne à ses disciples, distraits ou attentifs uniquement à ce qui les impressionne, à regarder les plus petites choses avec amour et attention.
Ce n’est pas un hasard si un épisode aussi insignifiant, et en tout cas si discret, est placé par l’évangéliste à la fin de la vie publique de Jésus et de son enseignement dans le temple de Jérusalem. Contrairement au jeune homme riche qui "s'en va tristement" parce qu'il possédait beaucoup de biens et voulait les garder pour lui (Mc 10, 22), cette pauvre veuve, en donnant tout, nous apprend à aimer Dieu et l'Évangile. Elle s'en alla joyeusement. On pourrait dire qu'elle était veuve devant les hommes, mais aimée de Jésus qui la regardait. C'est le bonheur dont jouissent les disciples - nous y compris - chaque fois qu'ils se confient au Seigneur et à sa miséricorde. Peu importe si notre foi semble ne valoir que quelques centimes, si elle est sincère, c'est tout.
XXXII do tempo comum
Evangelho (Mc 12, 38-44)
Naquele tempo, Jesus [no templo] disse à multidão no seu ensinamento: «Cuidado com os escribas, que gostam de andar com vestes compridas, receber saudações nas praças, ocupar os primeiros lugares nas sinagogas e os primeiros lugares em banquetes. Devoram as casas das viúvas e rezam muito para serem vistos. Eles receberão uma sentença mais severa." Sentado em frente ao tesouro, ele observou a multidão jogar moedas nele. Muitas pessoas ricas jogaram muito fora. Mas uma viúva pobre veio e jogou dois centavos, o que dá um centavo. Depois, chamando a si os seus discípulos, disse-lhes: «Em verdade vos digo: esta viúva, tão pobre, deitou mais no tesouro do que todas as outras. Na verdade, todos jogaram fora parte do seu excedente. Ela, porém, na sua miséria, jogou tudo o que tinha, tudo o que tinha para viver."
O comentário ao Evangelho de Monsenhor Vincenzo Paglia
“A grande multidão o ouvia de bom grado”, nota o Evangelho. Por que? Escutar o Evangelho, e ouvi-lo com vontade, é decisivo para a salvação. O antigo livro do Eclesiástico já exortava o sábio: “Ouça de bom grado todas as conversas sobre Deus” (6.35). Estamos no final da viagem de Jesus a Jerusalém e o conflito com os escribas e fariseus atingiu o seu auge. Os escribas e fariseus são aqueles que afirmam ditar o que é felicidade ou infelicidade, que governam as consciências. Jesus, com a única pregação do Evangelho, denuncia o seu comportamento: «Devoram as casas das viúvas e rezam muito para serem vistos». As casas das viúvas são aquelas de quem não tem quem as defenda. Ainda hoje existem muitas casas de viúvas e órfãos desprotegidos, por vezes aldeias inteiras. Sim, há muitas viúvas como a de Sarepta, de que fala o Primeiro Livro dos Reis. Em muitas casas e em muitas terras não há comida para amanhã. Não há futuro. Quem cuidará dessas viúvas? Quem cuidará deles? Jesus olha para eles e os defende. Ele olha para eles com os mesmos olhos com que olhou para a viúva que fazia sua oferta para o templo. Jesus a vê jogando apenas dois centavos no tesouro. Ninguém, obviamente, presta atenção nisso. Ele não é de família nobre para chamar a atenção; ela não pertence ao mundo das pessoas ricas ou famosas para serem notadas. Mas ela é olhada com carinho e admiração por Jesus, só ele percebe. Jesus ensina aos seus discípulos, distraídos ou atentos apenas ao que impressiona, a olhar até as menores coisas com amor e atenção.
Não é por acaso que um episódio tão insignificante e, em todo caso, tão discreto, é colocado pelo evangelista no final da vida pública de Jesus e do seu ensinamento no templo de Jerusalém. Ao contrário do jovem rico que «foi embora triste» porque tinha muitos bens e queria guardá-los para si (Mc 10,22), esta viúva pobre, dando tudo, ensina-nos a amar a Deus e ao Evangelho. Ela foi embora feliz. Poderíamos dizer que ela era viúva diante dos homens, mas amada por Jesus que olhou para ela. É a felicidade que os discípulos – inclusive nós – desfrutam cada vez que se confiam ao Senhor e à sua misericórdia. Não importa se a nossa fé parece uma moeda de um centavo, se for sincera, isso é tudo.
平時的XXXII
福音(可 12, 38-44)
當時,耶穌(在聖殿裡)在他的教導中對群眾說:「要提防文士,他們喜歡穿著長袍到處走動,在廣場上接受問候,在會堂裡佔據第一個座位,在第一個地方在宴會上。 他們侵占寡婦的房屋,祈求長久被看見。 他們將受到更嚴厲的判決。” 他坐在金庫前,看著眾人往金庫裡丟硬幣。 許多富人丟掉了很多。 但有一個窮寡婦來了,丟了兩便士,就成了一便士。 然後,他把門徒叫過來,對他們說:「我實在告訴你們:這個寡婦如此貧窮,投入庫裡的錢比其他人都多。 事實上,每個人都丟掉了一部分剩餘的錢。 然而,她在痛苦中投入了她所擁有的一切,以及她賴以生存的一切。”
文森佐·帕格利亞主教對福音的評論
福音指出,「一大群人都樂意聽他講話」。 為什麼? 聆聽福音,並且心甘情願地聆聽,對於得救具有決定性的作用。 西拉赫古書已經勸誡智者:「心甘情願地聆聽每一次關於上帝的對話」(6.35)。 我們正處於耶穌前往耶路撒冷的旅程的終點,與文士和法利賽人的衝突已經達到頂峰。 文士和法利賽人聲稱可以決定什麼是幸福或不幸,他們掌管良心。 耶穌在唯一傳講的福音中譴責了他們的行為:「他們侵占寡婦的房屋,並祈求長久地被人看見」。 寡婦的家是那些無人保衛的家。 即使在今天,仍有許多未受保護的寡婦和孤兒之家,有時甚至是整個村莊。 是的,有許多像《列王紀上》中提到的撒勒法那樣的寡婦。許多房屋和許多土地都沒有明天的食物。 沒有未來。 誰來照顧這些寡婦? 誰來照顧他們? 耶穌看著他們並為他們辯護。 他用同樣的眼神看著他們,就像他看著那個為聖殿奉獻貢品的寡婦一樣。 耶穌看到她只把兩便士投入國庫。 顯然,沒有人關注它。 他出身貴族,並不是為了引人注目; 她不屬於富人或名人的世界,不值得引人注目。 但耶穌卻用慈愛和欽佩的眼神看著她,只有他注意到了這一點。 耶穌教導他的門徒,即使是心煩意亂或只專注於給人留下深刻印象的事情,也要帶著愛和關注來看待哪怕是最小的事情。
福音傳道者將這樣一個微不足道、無論如何也不引人注目的事件放在耶穌的公共生活及其在耶路撒冷聖殿的教導的結尾,這絕非巧合。 與那位因擁有許多財產並想為自己保留而「憂傷而去」的富有的年輕人不同(可10:22),這位貧窮的寡婦透過奉獻一切,教導我們如何愛上帝和福音。 她高興地走開了。 我們可以說,她在男人面前是一個寡婦,但卻受到看著她的耶穌的愛。 這是門徒們──包括我們──每次將自己交託給主和祂的憐憫時所享受的幸福。 我們的信仰是否看起來像小錢並不重要,如果它是真誠的那就是一切。
XXXII обычного времени
Евангелие (Мк 12, 38-44)
В то время Иисус [в храме] сказал толпе в своем учении: «Берегитесь книжников, которые любят расхаживать в длинных одеждах, принимать приветствия на площадях, иметь первые места в синагогах и первые места на банкетах. Они пожирают дома вдов и долго молятся, чтобы их увидели. Они получат более суровое наказание». Сидя перед сокровищницей, он наблюдал, как толпа бросала в нее монеты. Многие богатые люди много выбрасывали. Но пришла бедная вдова и бросила две копейки, что составляет копейку. Затем, призвав к себе учеников, сказал им: «Истинно говорю вам: эта вдова, такая бедная, больше всех положила в сокровищницу. Фактически все выбросили часть своих излишков. Вместо этого, в своем несчастье, она бросила в него все, что у нее было, все, на что ей нужно было жить».
Комментарий к Евангелию монсеньора Винченцо Палья
«Большая толпа охотно слушала его», — отмечается в Евангелии. Почему? Слушание Евангелия, и слушание его добровольно, имеет решающее значение для спасения. Древняя книга Сираха уже увещевала мудреца: «Слушай охотно всякий разговор о Боге» (6.35). Мы находимся в конце пути Иисуса в Иерусалим, и конфликт с книжниками и фарисеями достиг своего апогея. Книжники и фарисеи — это те, кто утверждает, что диктуют, что такое счастье или несчастье, и управляют совестью. Иисус единственной проповедью Евангелия обличает их поведение: «Они пожирают дома вдов и долго молятся, чтобы их увидели». Дома вдов – это дома тех, кому некому их защитить. Даже сегодня здесь много домов незащищенных вдов и сирот, иногда целые деревни. Да, есть много вдов, подобных вдове Сарепты, о которой говорится в Первой Книге Царств: во многих домах и во многих землях нет еды на завтра. Будущего нет. Кто будет следить за этими вдовами? Кто о них позаботится? Иисус смотрит на них и защищает их. Он смотрит на них теми же глазами, какими смотрел на вдову, приносившую пожертвование для храма. Иисус видит, как она бросает в сокровищницу всего две монеты. Никто, очевидно, не обращает на это внимания. Он не из знатного рода, чтобы привлекать к себе внимание; она не принадлежит миру богатых или знаменитых людей, чтобы на нее обращали внимание. Но Иисус смотрит на нее с любовью и восхищением, и только он это замечает. Иисус учит своих учеников, рассеянных или внимательных только к тому, что производит впечатление, смотреть с любовью и вниманием даже на самые незначительные вещи.
Не случайно столь незначительный и во всяком случае столь неприметный эпизод помещается евангелистом в завершение общественной жизни Иисуса и его учения в Иерусалимском храме. В отличие от богатого юноши, который «ушел печальный», потому что у него было много имущества и он хотел оставить его себе (Мк 10:22), эта бедная вдова, отдавая все, учит нас любви к Богу и Евангелию. Она ушла счастливая. Можно сказать, что она была вдовой раньше мужчин, но была любима Иисусом, взглянувшим на нее. Это счастье, которым ученики, в том числе и мы, наслаждаются каждый раз, когда вверяют себя Господу и Его милости. Неважно, что наша вера кажется грошей, если она искренняя, вот и все.
平常時のXXXII
福音 (マルコ 12、38-44)
その時、[神殿で]イエスは教えの中で群衆にこう言われました。「律法学者たちに気をつけなさい。彼らは長いローブを着て歩き回り、広場で挨拶を受け、会堂や一番上の場所で一番上の席に座るのが大好きです。」宴会で。 彼らは未亡人の家を食い荒らして、長い間会ってくれるように祈っています。 彼らはより厳しい刑を受けることになるだろう。」 彼は宝物庫の前に座り、群衆が宝物庫に硬貨を投げ込むのを眺めた。 多くのお金持ちはたくさんのものを捨てました。 しかし、貧しい未亡人がやって来て、1ペニーになる2ペニーを投げ込みました。 それから、イエスは弟子たちを呼び寄せて、こう言われました。 実際、誰もが余ったお金の一部を捨てました。 その代わりに、彼女はその惨めさの中で、自分が持っているすべてを、生きていくために必要なすべてを投げ込んだのです。」
ヴィンチェンツォ・パーリア修道士による福音書の解説
「大勢の群衆が喜んで彼の話を聞いた」と福音書には記されています。 なぜ? 福音を聞くこと、そして喜んでそれに耳を傾けることが救いの決定的な鍵となります。 古代のシラクの書はすでに賢者に次のように勧めています:「神についてのあらゆる会話に喜んで耳を傾けなさい」(6.35)。 私たちはイエスのエルサレムへの旅の終わりに来ており、律法学者やパリサイ人たちとの対立は頂点に達しています。 律法学者とパリサイ人は、幸福と不幸とは何かを決定し、良心を支配すると主張する人々です。 イエスは、福音の唯一の説教によって、彼らの行動を非難します:「彼らはやもめの家を食い荒らして、見られるよう長い間祈っています」。 未亡人の家は、守ってくれる人がいない人の家です。 今日でも、保護されていない未亡人や孤児の家がたくさんあり、場合によっては村全体が住んでいます。 そうです、列王記第一に記されているザレファトのような未亡人がたくさんおり、多くの家や多くの土地には明日の食べ物がありません。 未来はありません。 誰がこの未亡人たちを監視するのでしょうか? 誰が彼らの世話をするのでしょうか? イエスは彼らを見て、彼らを擁護します。 彼は、神殿に捧げ物を捧げていた未亡人を見るのと同じ目で彼らを見つめます。 イエスは彼女がたった2ペニーを国庫に投げ入れているのを見ました。 当然のことながら、誰もそれに注意を払いません。 彼は注目を集めるような貴族の出身ではありません。 彼女は注目されるべき金持ちや有名人の世界に属していません。 しかし、イエスは彼女を愛情と賞賛の目で見ており、それに気づいたのはイエスだけでした。 イエスは弟子たちに、印象に残るものだけに気をとられたり、注意を払ったりしているときに、どんなに小さなものでも愛と注意を持って見るように教えられます。
このような取るに足らない、そしていずれにしてもそれほど目立たないエピソードが、イエスの公の生活とエルサレム神殿での教えの終わりに伝道者によって置かれたのは偶然ではありません。 たくさんの財産を持っていて、それを自分のものにしたいと思って「悲しんで立ち去った」(マルコ 10:22)金持ちの若者とは異なり、この貧しいやもめはすべてを捧げることで、神と福音を愛する方法を私たちに教えてくれます。 彼女は嬉しそうに立ち去った。 彼女は人々の前ではやもめでしたが、彼女を見つめてくださったイエスに愛されたと言えます。 それは、私たちを含む弟子たちが主とその憐れみに身を委ねるたびに味わう幸福です。 私たちの信仰が小銭のように見えても問題ではありません、それが誠実であれば、それがすべてです。
평상시의 XXXII
복음(막 12:38-44)
그 때에 예수께서 [성전에서] 가르치실 때에 무리에게 이르시되 긴 옷을 입고 다니기를 좋아하는 서기관들을 삼가라 저희는 광장에서 문안 받기를 좋아하며 회당에서 높은 자리와 높은 자리를 차지하기를 좋아하느니라 연회에서. 그들은 과부의 집을 삼키며 나타나기를 오랫동안 기도합니다. 더 무거운 형벌을 받게 될 것”이라고 말했다. 그는 헌금 앞에 앉아 군중이 헌금에 동전을 던지는 것을 지켜보았습니다. 많은 부자들이 많이 버렸습니다. 그런데 한 가난한 과부가 와서 한 렙돈 두 렙돈을 넣었더니 한 렙돈이 되더라. 그런 다음 제자들을 불러 이렇게 말씀하셨습니다. “진실로 여러분에게 말하는데, 이 가난한 과부는 다른 모든 사람보다 헌금함에 더 많이 넣었습니다. 사실, 모두가 잉여금의 일부를 버렸습니다. 대신 그녀는 비참한 상황 속에서 자신이 가진 모든 것, 살아가는 데 필요한 모든 것을 그 곳에 던졌습니다."
빈첸초 팔리아 몬시뇰의 복음 주석
“큰 무리가 그의 말을 즐겨 들었다”고 복음서는 기록하고 있습니다. 왜? 복음을 듣고, 기꺼이 듣는 것이 구원에 결정적입니다. 고대 집회서에서는 이미 현자에게 다음과 같이 권고했습니다. "하나님에 관한 모든 대화를 기꺼이 들으십시오"(6.35). 우리는 예수님의 예루살렘 입성 여정이 막바지에 이르렀고 서기관, 바리새인과의 갈등이 극에 달했습니다. 서기관과 바리새인은 행복과 불행이 무엇인지를 가르친다고 주장하는 사람들이고, 양심을 다스리는 사람들입니다. 예수님께서는 유일한 복음 설교를 통해 그들의 행동을 질책하십니다. “그들은 과부의 집을 삼키며 나타나기를 오랫동안 기도합니다.” 과부의 집은 자기를 지켜줄 사람이 없는 집이다. 오늘날에도 보호받지 못하는 과부와 고아의 집이 많으며, 때로는 마을 전체가 사는 경우도 있습니다. 열왕기상에 기록된 사르밧의 과부와 같은 과부가 많고 많은 집과 많은 나라에 내일 먹을 양식이 없도다 미래는 없습니다. 누가 이 과부들을 지켜볼 것인가? 누가 그들을 돌볼 것인가? 예수님은 그들을 보시고 옹호해 주십니다. 그분은 성전에 헌금을 바치고 있던 과부를 바라보셨던 것과 똑같은 눈으로 그들을 바라보십니다. 예수께서는 그녀가 헌금함에 단 두 렙돈만 던지는 것을 보셨습니다. 분명히 아무도 그것에 관심을 기울이지 않습니다. 그는 관심을 끌기 위해 귀족 출신이 아닙니다. 그녀는 눈에 띄는 부자나 유명한 사람들의 세계에 속하지 않습니다. 그러나 예수께서는 그 여인을 애정과 존경의 눈길로 바라보십니다. 예수께서는 주의가 산만하거나 인상을 주는 것에만 주의를 기울이는 제자들에게 가장 작은 것까지도 사랑과 관심으로 보도록 가르치십니다.
복음서 기자가 예수의 공생활과 예루살렘 성전에서의 가르침의 마지막 부분에 그토록 사소하고 눈에 띄지 않는 사건을 배치한 것은 우연이 아닙니다. 재산이 많아서 그것을 자기 소유로 삼으려고 “슬프게 가”던(막 10:22) 부자 청년과 달리, 이 가난한 과부는 모든 것을 바침으로써 우리에게 하나님과 복음을 사랑하는 법을 가르쳐 줍니다. 그녀는 행복하게 떠났습니다. 사람 앞에서는 과부였으나 그를 바라보시는 예수님의 사랑을 받았다고 할 수 있습니다. 우리를 포함한 제자들이 주님과 그분의 자비에 자신을 맡길 때마다 누리는 행복은 바로 이것입니다. 우리의 믿음이 동전처럼 보이더라도 상관없습니다. 진실하다면 그게 전부입니다.
الثاني والثلاثون من الوقت العادي
الإنجيل (مرقس 12، 38-44)
في ذلك الوقت، قال يسوع [في الهيكل] للجموع في تعليمه: «احترزوا من الكتبة، الذين يحبون المشي بالثياب الطويلة، وتلقي السلامات في الساحات، ويجلسون في المجامع والأماكن الأولى في الولائم. يلتهمون بيوت الأرامل ويصلون طويلاً لكي يُرى. وسوف ينالون عقوبة أشد". جلس أمام الخزانة وشاهد الحشد يرمي العملات المعدنية فيها. لقد تخلص العديد من الأثرياء كثيرًا. ولكن جاءت أرملة فقيرة وألقت فلسين، أي فلسا. فدعا تلاميذه وقال لهم: «الحق أقول لكم: إن هذه الأرملة الفقيرة جدًا ألقت في الخزانة أكثر من جميع الأخريات. في الواقع، قام الجميع بإلقاء جزء من فائضهم. وبدلاً من ذلك، في بؤسها، ألقت بكل ما تملكه فيه، كل ما كان عليها أن تعيش عليه.
التعليق على الإنجيل بقلم المونسنيور فينسينزو باجليا
"وسمع له الجمع الكثير بسرور"، يقول الإنجيل. لماذا؟ إن الإصغاء للإنجيل والإصغاء إليه عن طيب خاطر، هو أمر حاسم للخلاص. لقد حث سفر سيراخ القديم الرجل الحكيم: "استمع بكل سرور إلى كل حديث عن الله" (6: 35). نحن في نهاية رحلة يسوع إلى أورشليم، وقد وصل الصراع مع الكتبة والفريسيين إلى ذروته. الكتبة والفريسيون هم الذين يزعمون أنهم يملون ما هي السعادة أو التعاسة، وهم الذين يحكمون الضمائر. ويدين يسوع، بالكرازة الإنجيلية الوحيدة، سلوكهم: «يأكلون بيوت الأرامل ويصلون طويلاً لكي ينظروا». بيوت الأرامل هي بيوت الذين ليس لهم من يدافع عنهم. وحتى اليوم، هناك العديد من بيوت الأرامل والأيتام غير المحميات، وأحيانًا قرى بأكملها. نعم، هناك أرامل كثيرة مثل صرفة التي تحدث عنها سفر الملوك الأول، وفي كثير من البيوت وفي العديد من الأراضي ليس هناك طعام للغد. لا يوجد مستقبل. من سيراقب هؤلاء الأرامل؟ ومن سيعتني بهم؟ ينظر إليهم يسوع ويدافع عنهم. ينظر إليهم بنفس العيون التي نظر بها إلى الأرملة التي تقدم قربانها للهيكل. رآها يسوع وهي ترمي فلسين فقط في الخزانة. ومن الواضح أن لا أحد يعيره أي اهتمام. فهو ليس من عائلة نبيلة لجذب الانتباه؛ إنها لا تنتمي إلى عالم الأثرياء أو المشاهير لكي يتم ملاحظتها. لكن يسوع نظر إليها بمودة وإعجاب، وهو وحده من لاحظ ذلك. يعلّم يسوع تلاميذه، المنشغلين أو المنتبهين فقط لما يترك انطباعًا لديهم، أن ينظروا حتى إلى أصغر الأشياء بمحبة وانتباه.
ليس من قبيل الصدفة أن يضع الإنجيلي مثل هذه الحادثة التافهة، وغير الواضحة على أية حال، في ختام حياة يسوع العامة وتعاليمه في هيكل أورشليم. على عكس الشاب الغني الذي "مضى حزينًا" لأنه كان يملك أموالًا كثيرة وأراد أن يحتفظ بها لنفسه (مر 10، 22)، فإن هذه الأرملة الفقيرة، من خلال بذل كل شيء، تعلمنا كيف نحب الله والإنجيل. لقد ابتعدت بسعادة. يمكننا أن نقول إنها كانت أرملة أمام الناس، لكن أحبها يسوع الذي نظر إليها. إنها السعادة التي يتمتع بها التلاميذ، بما فيهم نحن، في كل مرة يسلمون أنفسهم إلى الرب ورحمته. لا يهم إذا كان إيماننا يبدو زهيدًا، إذا كان صادقًا فهذا كل شيء.
सामान्य समय का XXXII
सुसमाचार (एमके 12, 38-44)
उस समय, यीशु ने [मंदिर में] अपने उपदेश में भीड़ से कहा: "शास्त्रियों से सावधान रहें, जो लंबे वस्त्र पहनकर घूमना पसंद करते हैं, चौकों में अभिवादन स्वीकार करते हैं, आराधनालयों में पहली सीटें और प्रथम स्थान रखते हैं दावतों में. वे विधवाओं के घरों को निगल जाते हैं और लंबे समय तक देखे जाने की प्रार्थना करते हैं। उन्हें और भी कड़ी सज़ा मिलेगी।” राजकोष के सामने बैठकर वह देखता रहा कि भीड़ उसमें सिक्के फेंक रही है। कई अमीर लोगों ने बहुत कुछ फेंक दिया। परन्तु एक गरीब विधवा आई और उसने दो पैसे फेंके, जो एक पैसा बनते हैं। फिर, उसने अपने शिष्यों को अपने पास बुलाकर उनसे कहा: “मैं तुम से सच कहता हूं: यह विधवा, जो इतनी गरीब है, ने अन्य सभी की तुलना में राजकोष में अधिक पैसा डाला है।” वास्तव में, सभी ने अपने अधिशेष का कुछ हिस्सा फेंक दिया। हालाँकि, उसने अपने दुख में वह सब कुछ झोंक दिया जो उसके पास था, वह सब कुछ जिसके सहारे वह जीवित रह सकती थी।"
मोनसिग्नोर विन्सेन्ज़ो पगलिया द्वारा सुसमाचार पर टिप्पणी
सुसमाचार में कहा गया है, "बड़ी भीड़ ने स्वेच्छा से उसकी बात सुनी"। क्यों? सुसमाचार को सुनना, और स्वेच्छा से सुनना, मुक्ति के लिए निर्णायक है। सिराच की प्राचीन पुस्तक ने पहले ही बुद्धिमान व्यक्ति को उपदेश दिया था: "भगवान के बारे में हर बातचीत को स्वेच्छा से सुनें" (6.35)। हम यीशु की यरूशलेम यात्रा के अंत पर हैं और शास्त्रियों और फरीसियों के साथ संघर्ष अपने चरम पर पहुंच गया है। शास्त्री और फरीसी वे हैं जो यह तय करने का दावा करते हैं कि सुख या दुःख क्या है, जो विवेक को नियंत्रित करते हैं। यीशु, सुसमाचार के एकमात्र उपदेश के साथ, उनके व्यवहार की निंदा करते हैं: "वे विधवाओं के घरों को खा जाते हैं और लंबे समय तक देखे जाने की प्रार्थना करते हैं"। विधवाओं के घर उन लोगों के होते हैं जिनकी रक्षा करने वाला कोई नहीं होता। आज भी वहाँ असुरक्षित विधवाओं और अनाथों के कई घर हैं, कभी-कभी पूरे गाँव भी। हां, ज़ेरेफथ की तरह कई विधवाएं हैं, जिनके बारे में राजाओं की पहली किताब में बात की गई है। कई घरों और कई देशों में कल के लिए भोजन नहीं है। कोई भविष्य नहीं है. इन विधवाओं को कौन देखेगा? उनकी देखभाल कौन करेगा? यीशु उन्हें देखते हैं और उनका बचाव करते हैं। वह उन्हें उन्हीं आँखों से देखता है जिनसे उसने उस विधवा को देखा था जो मन्दिर के लिए भेंट दे रही थी। यीशु ने उसे राजकोष में केवल दो पैसे फेंकते हुए देखा। जाहिर है इस पर किसी का ध्यान नहीं है। वह ध्यान आकर्षित करने के लिए एक कुलीन परिवार से नहीं है; वह अमीर या प्रसिद्ध लोगों की दुनिया में नहीं है जिस पर ध्यान दिया जाए। लेकिन यीशु उसे स्नेह और प्रशंसा की दृष्टि से देखता है। केवल वही इस पर ध्यान देता है। यीशु अपने शिष्यों को, चाहे वे विचलित हों या केवल उन चीज़ों पर ध्यान देना सिखाते हैं जिनसे कोई प्रभाव पड़ता है, छोटी-छोटी चीज़ों को भी प्रेम और ध्यान से देखना सिखाते हैं।
यह कोई संयोग नहीं है कि इतना महत्वहीन, और किसी भी मामले में इतना अगोचर, प्रकरण प्रचारक द्वारा यीशु के सार्वजनिक जीवन और यरूशलेम के मंदिर में उनकी शिक्षा के समापन पर रखा गया है। उस अमीर युवक के विपरीत, जो "दुखी होकर चला गया" क्योंकि उसके पास बहुत सारी संपत्ति थी और वह उन्हें अपने पास रखना चाहता था (मरकुस 10:22), यह गरीब विधवा, सब कुछ देकर, हमें सिखाती है कि भगवान और सुसमाचार से कैसे प्यार करें। वह खुशी-खुशी चली गई। हम कह सकते हैं कि वह पुरुषों के सामने एक विधवा थी, लेकिन यीशु ने उस पर नज़र डाली और उससे प्यार किया। यह खुशी है कि शिष्य - जिनमें हम भी शामिल हैं - हर बार आनंद लेते हैं जब वे खुद को भगवान और उनकी दया के हवाले करते हैं। इससे कोई फर्क नहीं पड़ता कि हमारा विश्वास कौड़ियों जैसा लगता है, अगर यह ईमानदार है तो यही सब कुछ है।
XXXII czasu zwykłego
Ewangelia (Mk 12, 38-44)
W tym czasie Jezus [w świątyni] mówił do tłumów w swoim nauczaniu: «Strzeżcie się uczonych w Piśmie, którzy lubią chodzić w długich szatach, przyjmować pozdrowienia na placach, zajmują pierwsze miejsca w synagogach i pierwsze miejsca na bankietach. Pożerają domy wdów i długo modlą się, aby je zobaczyć. Dostaną surowszy wyrok”. Siedząc przed skarbnicą, patrzył, jak tłum wrzuca do niej monety. Wielu bogatych ludzi dużo wyrzuciło. Ale przyszła biedna wdowa i wrzuciła dwa grosze, co stanowi grosz. Następnie przywoławszy do siebie uczniów, rzekł do nich: «Zaprawdę powiadam wam: ta wdowa, tak uboga, wrzuciła do skarbony więcej niż wszystkie inne. Tak naprawdę każdy wyrzucił część swoich nadwyżek. Zamiast tego w swojej nędzy rzuciła w to wszystko, co miała, wszystko, z czego musiała żyć.
Komentarz do Ewangelii autorstwa prałata Vincenzo Paglii
„Ludny tłum chętnie Go słuchał” – zauważa Ewangelia. Dlaczego? Słuchanie Ewangelii i słuchanie jej chętnie ma decydujące znaczenie dla zbawienia. Już starożytna Księga Syracha nawoływała mędrca: „Słuchaj chętnie każdej rozmowy o Bogu” (6,35). Jesteśmy u kresu podróży Jezusa do Jerozolimy, a konflikt z uczonymi w Piśmie i faryzeuszami osiągnął swój szczyt. Uczeni w Piśmie i faryzeusze to ci, którzy twierdzą, że dyktują, czym jest szczęście, a co nieszczęście, którzy kierują sumieniami. Jezus, głosząc jedynie Ewangelię, potępia ich zachowanie: «Pożerają domy wdów i długo się modlą, aby ich zobaczyć». Domy wdów to domy tych, które nie mają nikogo, kto by ich bronił. Nawet dziś istnieje wiele domów pozbawionych ochrony wdów i sierot, a czasem całe wioski. Tak, jest wiele wdów takich jak wdowa z Sarepty, o której mowa w Pierwszej Księdze Królewskiej.W wielu domach i wielu krajach nie ma jedzenia na jutro. Nie ma przyszłości. Kto będzie pilnował tych wdów? Kto się nimi zajmie? Jezus patrzy na nich i ich broni. Patrzy na nich tymi samymi oczami, którymi patrzył na wdowę składającą ofiary na świątynię. Jezus widzi ją wrzucającą do skarbony zaledwie dwa grosze. Nikt oczywiście nie zwraca na to uwagi. Nie pochodzi z rodziny szlacheckiej, żeby przyciągać uwagę; nie należy do świata bogatych i sławnych ludzi, żeby ją zauważono. Ale Jezus patrzy na nią z miłością i podziwem i tylko On to zauważa. Jezus uczy swoich uczniów, rozproszonych lub uważnych tylko na to, co robi wrażenie, aby nawet na najmniejsze rzeczy patrzyli z miłością i uwagą.
To nie przypadek, że tak nieistotny, a w każdym razie tak niepozorny epizod ewangelista umieszcza na zakończenie życia publicznego Jezusa i jego nauczania w świątyni jerozolimskiej. W przeciwieństwie do bogatego młodzieńca, który „odszedł smutny”, bo miał wiele posiadłości i chciał je zachować dla siebie (Mk 10,22), ta uboga wdowa, dając wszystko, uczy nas kochać Boga i Ewangelię. Odeszła szczęśliwa. Można powiedzieć, że była wdową przed ludźmi, ale kochaną przez Jezusa, który na nią patrzył. Jest to szczęście, którym cieszą się uczniowie – także my – za każdym razem, gdy zawierzają się Panu i Jego miłosierdziu. Nie ma znaczenia, czy nasza wiara wydaje się groszowa, jeśli jest szczera, to wszystko.
সাধারণ সময়ের XXXII
গসপেল (Mk 12, 38-44)
সেই সময়ে, যীশু [মন্দিরে] তাঁর শিক্ষার সময় জনতাকে বলেছিলেন: “লেখকদের থেকে সাবধান, যারা লম্বা পোশাক পরে ঘুরে বেড়াতে পছন্দ করে, চৌকোয় অভিবাদন গ্রহণ করে, সমাজগৃহে প্রথম আসন এবং প্রথম স্থানে থাকতে পছন্দ করে। ভোজ এ তারা বিধবাদের বাড়ি গ্রাস করে এবং দীর্ঘ সময় দেখার জন্য প্রার্থনা করে। তারা আরও কঠোর শাস্তি পাবে।" কোষাগারের সামনে বসে তিনি দেখলেন যে ভিড় তাতে মুদ্রা ছুড়ে দিচ্ছে। অনেক বড়লোক অনেক কিছু ফেলে দিয়েছে। কিন্তু একজন দরিদ্র বিধবা এসে দুই টাকা ছুঁড়ে দিল, যা এক টাকা করে। তারপর, তাঁর শিষ্যদের তাঁর কাছে ডেকে তিনি তাদের বললেন: “আমি তোমাদের সত্যি বলছি: এই বিধবা, এত দরিদ্র, অন্য সকলের চেয়ে কোষাগারে বেশি নিক্ষেপ করেছে। আসলে, সবাই তাদের উদ্বৃত্তের কিছু অংশ ফেলে দিয়েছে। পরিবর্তে, তার দুর্দশায়, সে তার যা কিছু ছিল, তার সবকিছুই ছুঁড়ে ফেলে দিয়েছিল।"
Monsignor Vincenzo Paglia দ্বারা গসপেল ভাষ্য
"বড় জনতা স্বেচ্ছায় তার কথা শুনেছিল", গসপেল নোট করে। কেন? সুসমাচার শোনা, এবং স্বেচ্ছায় তা শোনা, পরিত্রাণের জন্য নির্ধারক। সিরাচের প্রাচীন বই ইতিমধ্যেই জ্ঞানী ব্যক্তিকে পরামর্শ দিয়েছে: "ঈশ্বর সম্পর্কে প্রতিটি কথোপকথন স্বেচ্ছায় শুনুন" (6.35)। আমরা জেরুজালেমে যীশুর যাত্রার শেষে এবং শাস্ত্রবিদ এবং ফরীশীদের সাথে বিরোধ চরমে পৌঁছেছে। লেখক এবং ফরীশী হল তারা যারা সুখ বা অসুখ কি তা নির্দেশ করার দাবি করে, যারা বিবেককে শাসন করে। যীশু, সুসমাচারের একমাত্র প্রচারের সাথে, তাদের আচরণের নিন্দা করেছেন: "তারা বিধবাদের বাড়ি গ্রাস করে এবং দীর্ঘ সময়ের জন্য প্রার্থনা করে"। বিধবাদের ঘর তাদেরই যাদের রক্ষা করার কেউ নেই। আজও অরক্ষিত বিধবা এবং এতিমদের অনেক বাড়ি রয়েছে, কখনও কখনও পুরো গ্রাম। হ্যাঁ, সারিফথের মতো অনেক বিধবা আছে, যাদের কথা রাজাদের প্রথম বইতে বলা হয়েছে, অনেক বাড়িতে এবং অনেক দেশে আগামীকালের জন্য খাবার নেই। কোন ভবিষ্যৎ নেই। কে দেখবে এই বিধবাদের? কে তাদের দেখভাল করবে? যীশু তাদের দিকে তাকায় এবং তাদের রক্ষা করে। তিনি সেই দৃষ্টিতে তাদের দিকে তাকান যে দৃষ্টিতে তিনি মন্দিরের জন্য নৈবেদ্য প্রদানকারী বিধবাকে দেখেছিলেন। যীশু তার কোষাগারে মাত্র দুটি পয়সা নিক্ষেপ করতে দেখেন। কেউ, স্পষ্টতই, এটা কোন মনোযোগ দেয়. তিনি মনোযোগ আকর্ষণ করার জন্য একটি সম্ভ্রান্ত পরিবার থেকে নন; তিনি ধনী বা বিখ্যাত ব্যক্তিদের বিশ্বের অন্তর্গত নয় যা লক্ষ্য করা যায়। কিন্তু যীশু তাকে স্নেহ ও প্রশংসার সাথে দেখেন।শুধু তিনি তা লক্ষ্য করেন। যীশু তাঁর শিষ্যদের শেখান, বিক্ষিপ্ত বা মনোযোগী শুধুমাত্র যা একটি ছাপ তৈরি করে, এমনকি ক্ষুদ্রতম বিষয়গুলিকে ভালবাসা এবং মনোযোগ দিয়ে দেখতে।
এটা কোন কাকতালীয় ঘটনা নয় যে এই ধরনের তুচ্ছ, এবং যে কোনও ক্ষেত্রেই এতটা অস্পষ্ট, পর্বটি যিশুর জনজীবন এবং জেরুজালেমের মন্দিরে তাঁর শিক্ষার উপসংহারে ধর্মপ্রচারক দ্বারা স্থাপন করা হয়েছে। ধনী যুবকের বিপরীতে যিনি "দুঃখিত হয়ে চলে গেলেন" কারণ তার অনেক সম্পত্তি ছিল এবং সেগুলি নিজের জন্য রাখতে চেয়েছিল (Mk 10:22), এই দরিদ্র বিধবা, সবকিছু দিয়ে, আমাদের শেখায় কিভাবে ঈশ্বর এবং গসপেলকে ভালবাসতে হয়। মেয়েটা খুশি হয়ে চলে গেল। আমরা বলতে পারি যে তিনি পুরুষদের আগে একজন বিধবা ছিলেন, কিন্তু যীশু তাকে ভালোবাসতেন যিনি তাকে দেখেছিলেন। এটা সেই সুখ যা শিষ্যরা - আমরা সহ - যখনই তারা প্রভু এবং তাঁর করুণার কাছে নিজেদের সঁপে দেয় তখন তারা উপভোগ করে। আমাদের বিশ্বাসকে পেনিসের মতো মনে হয় কিনা তা কোন ব্যাপার না, যদি এটি আন্তরিক হয় তবে এটাই সবকিছু।
XXXII ng karaniwang panahon
Ebanghelyo (Mc 12, 38-44)
Noong panahong iyon, sinabi ni Jesus [sa templo] sa mga tao sa kanyang pagtuturo: «Mag-ingat sa mga eskriba, na mahilig maglakad-lakad na may mahahabang damit, tumanggap ng mga pagbati sa mga liwasan, ay may mga unang upuan sa mga sinagoga at sa mga unang lugar. sa mga piging. Nilalamon nila ang mga bahay ng mga balo at nananalangin nang mahabang panahon upang makita sila. Makakatanggap sila ng mas matinding sentensiya." Nakaupo sa harap ng treasury, pinanood niya ang mga taong naghagis ng mga barya dito. Maraming mayayaman ang itinapon. Ngunit dumating ang isang mahirap na balo at naghulog ng dalawang sentimos, na kumikita ng isang sentimos. Pagkatapos, tinawag ang kanyang mga disipulo sa kanya, sinabi niya sa kanila: «Katotohanang sinasabi ko sa inyo: ang babaing ito, napakahirap, ay naghagis ng higit sa kabang-yaman kaysa sa lahat ng iba pa. Sa katunayan, itinapon ng lahat ang bahagi ng kanilang sobra. Sa halip, sa kanyang paghihirap, itinapon niya ang lahat ng mayroon siya, lahat ng kailangan niyang mabuhay."
Ang komentaryo sa Ebanghelyo ni Monsignor Vincenzo Paglia
“Ang malaking pulutong ay kusang-loob na nakinig sa kaniya”, ang sabi ng Ebanghelyo. Bakit? Ang pakikinig sa Ebanghelyo, at pakikinig dito nang kusa, ay mapagpasyahan para sa kaligtasan. Ang sinaunang aklat ng Sirach ay pinayuhan na ang matalinong tao: "Makinig nang maluwag sa loob sa bawat pag-uusap tungkol sa Diyos" (6.35). Tayo ay nasa dulo na ng paglalakbay ni Hesus sa Jerusalem at ang labanan sa mga eskriba at mga Pariseo ay umabot na sa kasukdulan nito. Ang mga eskriba at Pariseo ay yaong nag-aangking nagdidikta kung ano ang kaligayahan o kalungkutan, na namamahala sa mga budhi. Si Jesus, kasama ang nag-iisang pangangaral ng Ebanghelyo, ay tinuligsa ang kanilang pag-uugali: «Sinasakmal nila ang mga bahay ng mga balo at nananalangin nang mahabang panahon upang makita sila». Ang mga tahanan ng mga balo ay yaong mga walang nagtatanggol sa kanila. Maging sa ngayon ay maraming tahanan ng mga hindi protektadong biyuda at ulila, kung minsan ay buong nayon. Oo, maraming babaing balo na gaya ng sa Sarepta, na binanggit sa Unang Aklat ng Mga Hari.Sa maraming bahay at sa maraming lupain ay walang pagkain para bukas. Walang kinabukasan. Sino ang manonood sa mga balo na ito? Sino ang mag-aalaga sa kanila? Tinitingnan sila ni Jesus at ipinagtanggol sila. Tinitingnan niya sila sa parehong mga mata kung saan siya tumingin sa balo na nagbibigay sa kanya ng handog para sa templo. Nakita ni Jesus ang paghahagis niya ng dalawang sentimos lamang sa kabang-yaman. Walang sinuman, malinaw naman, ay nagbibigay ng anumang pansin dito. Hindi siya mula sa isang marangal na pamilya upang makaakit ng pansin; hindi siya bagay sa mundo ng mayaman o sikat na tao para mapansin. Ngunit siya ay tinitigan nang may pagmamahal at paghanga ni Jesus. Siya lamang ang nakapansin nito. Itinuro ni Jesus ang kanyang mga alagad, naliligalig o maasikaso lamang sa kung ano ang nagbibigay ng impresyon, na tingnan kahit ang pinakamaliit na bagay nang may pagmamahal at atensyon.
Ito ay hindi nagkataon na ang gayong hindi gaanong mahalaga, at sa anumang kaso ay hindi gaanong kapansin-pansin, ang episode ay inilagay ng ebanghelista sa pagtatapos ng pampublikong buhay ni Jesus at ang kanyang pagtuturo sa templo ng Jerusalem. Hindi tulad ng mayamang binata na "umalis na malungkot" dahil marami siyang ari-arian at gustong itago ang mga iyon para sa kanyang sarili (Mc 10:22), ang mahirap na balo na ito, sa pamamagitan ng pagbibigay ng lahat, ay nagtuturo sa atin kung paano mahalin ang Diyos at ang Ebanghelyo. Masaya siyang naglakad palayo. Masasabi natin na siya ay isang balo bago ang mga lalaki, ngunit mahal ni Jesus na tumingin sa kanya. Ito ang kaligayahan na tinatamasa ng mga alagad - kasama na tayo - sa tuwing ipagkakatiwala nila ang kanilang sarili sa Panginoon at sa kanyang awa. Hindi mahalaga kung ang ating pananampalataya ay parang mga piso, kung ito ay taos-puso iyon ang lahat.
XXXII звичайного часу
Євангеліє (Мк. 12, 38-44)
У той час Ісус [у храмі] сказав до натовпу, навчаючи: «Стережіться книжників, які люблять ходити в довгих одежах, приймати вітання на майданах, займати перші місця в синагогах і перші місця. на бенкетах. Вони пожирають будинки вдовиць і довго моляться, щоб їх побачили. Вони отримають більш суворий вирок». Сидячи перед скарбницею, він спостерігав, як натовп кидає в неї монети. Багато багатіїв багато викидали. Але прийшла бідна вдова і кинула два пенні, а це копійка. Потім, покликавши своїх учнів, сказав їм: «Істинно кажу вам: ця вбога вдова вкинула в скарбницю більше за всіх інших. Фактично кожен викинув частину свого надлишку. Натомість у своїй біді вона кинула туди все, що мала, усе, на що мала жити».
Коментар до Євангелія монсеньйора Вінченцо Палія
«Великий натовп слухав його охоче», — зазначає Євангеліє. чому Слухання Євангелія, і слухання його охоче, є вирішальним для спасіння. Стародавня книга Сираха вже закликала мудреця: «Охоче слухай кожну розмову про Бога» (6,35). Ми наприкінці подорожі Ісуса до Єрусалиму, і конфлікт із книжниками та фарисеями досяг свого піку. Книжники та фарисеї — це ті, хто стверджує, що диктує, що таке щастя чи нещастя, хто керує совістю. Ісус, єдиною проповіддю Євангелія, засуджує їхню поведінку: «Вони пожирають доми вдів і довго моляться, щоб їх побачили». Домівки вдів — це домівки тих, кому нема кого захистити. Навіть сьогодні є багато осель незахищених вдів і сиріт, іноді цілі села. Так, є багато таких вдовиць із Сарепти, про яких говориться в Першій книзі Царств, у багатьох домах і в багатьох країнах немає їжі на завтра. Майбутнього немає. Хто буде дивитися на цих вдів? Хто про них подбає? Ісус дивиться на них і захищає їх. Він дивиться на них тими ж очима, якими дивився на вдову, яка давала свою жертву для храму. Ісус бачить, як вона кидає до скарбниці всього два пенні. На це, зрозуміло, ніхто не звертає уваги. Він не зі знатного роду, щоб привертати увагу; вона не належить до світу багатих чи знаменитих людей, щоб на неї звертали увагу. Але Ісус дивиться на неї з любов’ю і захопленням, і тільки він це помічає. Ісус навчає своїх учнів, розсіяних або уважних лише до того, що справляє враження, дивитися навіть на найменші речі з любов’ю та увагою.
Не випадково такий незначний, а в усякому разі такий непомітний епізод євангеліст поміщає на завершення публічного життя Ісуса і його вчення в Єрусалимському храмі. На відміну від багатого юнака, який «відійшов сумним», тому що мав багато майна і хотів залишити його собі (Мр. 10, 22), ця бідна вдова, віддаючи все, вчить нас любити Бога і Євангеліє. Вона радісно пішла геть. Можна сказати, що вона була вдовою перед людьми, але її любив Ісус, який дивився на неї. Це щастя, якого учні – включно з нами – відчувають щоразу, коли довіряють себе Господу та Його милосердю. Не біда, якщо наша віра здається копійками, якщо вона щира, то все.
XXXII του συνηθισμένου χρόνου
Ευαγγέλιο (Μκ 12, 38-44)
Εκείνη την ώρα, ο Ιησούς [στο ναό] είπε στο πλήθος στη διδασκαλία του: «Προσέχετε τους γραμματείς, που αγαπούν να τριγυρίζουν με μακριά ρόμπες, να δέχονται χαιρετισμούς στις πλατείες, να έχουν τις πρώτες θέσεις στις συναγωγές και τις πρώτες θέσεις. σε συμπόσια. Καταβροχθίζουν τα σπίτια των χηρών και προσεύχονται για πολλή ώρα να τους δουν. Θα λάβουν αυστηρότερη ποινή». Καθισμένος μπροστά στο θησαυροφυλάκιο, παρακολούθησε καθώς το πλήθος πετούσε κέρματα σε αυτό. Πολλοί πλούσιοι πέταξαν πολλά. Ήρθε όμως μια φτωχή χήρα και έριξε δύο φλουριά, που κάνουν μια δεκάρα. Τότε, καλώντας τους μαθητές του κοντά του, τους είπε: «Αλήθεια σας λέω: αυτή η χήρα, η τόσο φτωχή, έχει ρίξει περισσότερα στο θησαυροφυλάκιο από όλες τις άλλες. Μάλιστα, όλοι πέταξαν μέρος από το πλεόνασμα τους. Αντίθετα, μέσα στη δυστυχία της, πέταξε ό,τι είχε μέσα της, ό,τι είχε για να ζήσει».
Ο σχολιασμός του Ευαγγελίου από τον Μονσινιόρ Vincenzo Paglia
«Το μεγάλο πλήθος τον άκουσε πρόθυμα», σημειώνει το Ευαγγέλιο. Γιατί; Το να ακούς το Ευαγγέλιο και να το ακούς πρόθυμα είναι καθοριστικό για τη σωτηρία. Το αρχαίο βιβλίο του Σιράχ προέτρεπε ήδη τον σοφό: «Ακούστε πρόθυμα κάθε συζήτηση για τον Θεό» (6.35). Βρισκόμαστε στο τέλος του ταξιδιού του Ιησού στην Ιερουσαλήμ και η σύγκρουση με τους γραμματείς και τους Φαρισαίους έχει φτάσει στο αποκορύφωμά της. Οι γραμματείς και οι Φαρισαίοι είναι εκείνοι που ισχυρίζονται ότι υπαγορεύουν τι είναι ευτυχία ή δυστυχία, που κυβερνούν τις συνειδήσεις. Ο Ιησούς, με το μοναδικό κήρυγμα του Ευαγγελίου, καταγγέλλει τη συμπεριφορά τους: «Κατατρώγουν τα σπίτια των χηρών και προσεύχονται για πολύ καιρό να τους δουν». Τα σπίτια των χηρών είναι εκείνα που δεν έχουν κανέναν να τα υπερασπιστεί. Ακόμα και σήμερα υπάρχουν πολλά σπίτια απροστάτευτων χηρών και ορφανών, μερικές φορές ολόκληρα χωριά. Ναι, υπάρχουν πολλές χήρες όπως αυτή της Σαρεπάθ, για τις οποίες γίνεται λόγος στο Πρώτο Βιβλίο των Βασιλέων.Σε πολλά σπίτια και σε πολλές χώρες δεν υπάρχει φαγητό για το αύριο. Δεν υπάρχει μέλλον. Ποιος θα παρακολουθήσει αυτές τις χήρες; Ποιος θα τα φροντίσει; Ο Ιησούς τους κοιτάζει και τους υπερασπίζεται. Τους κοιτάζει με τα ίδια μάτια που κοίταξε τη χήρα που της έδινε την προσφορά για το ναό. Ο Ιησούς την βλέπει να ρίχνει μόνο δύο πένες στο θησαυροφυλάκιο. Κανείς, προφανώς, δεν δίνει σημασία σε αυτό. Δεν είναι από ευγενή οικογένεια για να τραβήξει την προσοχή. δεν ανήκει στον κόσμο των πλουσίων ή των διάσημων ανθρώπων για να την προσέξουν. Όμως ο Ιησούς την κοιτάζει με στοργή και θαυμασμό.Μόνο εκείνος το παρατηρεί. Ο Ιησούς διδάσκει τους μαθητές του, αποσπασμένοι ή προσεκτικοί μόνο σε ό,τι προκαλεί εντύπωση, να βλέπουν ακόμη και τα πιο μικρά πράγματα με αγάπη και προσοχή.
Δεν είναι τυχαίο ότι ένα τόσο ασήμαντο, και ούτως ή άλλως τόσο δυσδιάκριτο, επεισόδιο τοποθετείται από τον ευαγγελιστή στο τέλος της δημόσιας ζωής του Ιησού και της διδασκαλίας του στον ναό της Ιερουσαλήμ. Σε αντίθεση με τον πλούσιο νεαρό που «έφυγε λυπημένος» επειδή είχε πολλά υπάρχοντα και ήθελε να τα κρατήσει για τον εαυτό του (Μκ 10:22), αυτή η φτωχή χήρα, δίνοντας τα πάντα, μας διδάσκει πώς να αγαπάμε τον Θεό και το Ευαγγέλιο. Έφυγε χαρούμενη. Θα μπορούσαμε να πούμε ότι ήταν χήρα πριν από τους άνδρες, αλλά την αγαπούσε ο Ιησούς που την κοίταζε. Είναι η ευτυχία που απολαμβάνουν οι μαθητές -μεταξύ των οποίων και εμείς- κάθε φορά που εμπιστεύονται τον εαυτό τους στον Κύριο και στο έλεός Του. Δεν έχει σημασία αν η πίστη μας μοιάζει με φλουριά, αν είναι ειλικρινής αυτό είναι το παν.
XXXII ya wakati wa kawaida
Injili ( Mk 12, 38-44 )
Wakati huo Yesu [hekaluni] aliuambia umati katika mafundisho yake: “Jihadharini na waandishi, ambao hupenda kutembea wamevaa mavazi marefu, na kusalimiwa katika viwanja, na kuketi viti vya mbele katika masunagogi na nafasi za kwanza. kwenye karamu. Wanakula nyumba za wajane na kuomba kwa muda mrefu ili waonekane. Watapata adhabu kali zaidi." Akiwa ameketi mbele ya sanduku la hazina, alitazama jinsi umati wa watu wakitupa sarafu ndani yake. Matajiri wengi walitupa mengi. Lakini mjane mmoja maskini akaja na kutupa senti mbili za thamani moja. Kisha, akiwaita wanafunzi wake, akawaambia: “Kwa kweli ninawaambia ninyi, mjane huyu, maskini sana, ametupa zaidi katika sanduku la hazina kuliko wengine wote. Kwa kweli, kila mtu alitupa sehemu ya ziada yake. Badala yake, katika taabu yake, alitupa kila kitu alichokuwa nacho ndani yake, kila kitu alichokuwa nacho.
Ufafanuzi juu ya Injili na Monsinyo Vincenzo Paglia
“Umati mkubwa ulimsikiliza kwa hiari,” inabainisha Injili. Kwa nini? Kusikiliza Injili, na kuisikiliza kwa hiari, ni uamuzi wa wokovu. Kitabu cha kale cha Sirach tayari kilimhimiza mtu mwenye hekima: "Sikiliza kwa hiari kila mazungumzo kuhusu Mungu" (6.35). Tuko mwisho wa safari ya Yesu kwenda Yerusalemu na pambano kati ya waandishi na Mafarisayo limefikia kilele chake. Waandishi na Mafarisayo ni wale wanaodai kuamuru furaha au kutokuwa na furaha ni nini, ambao hutawala dhamiri. Yesu, kwa mahubiri ya Injili pekee, anashutumu tabia yao: «Wanakula nyumba za wajane na kuomba kwa muda mrefu ili kuonekana». Nyumba za wajane ni za wale ambao hawana wa kuwatetea. Hata leo kuna nyumba nyingi za wajane na yatima wasio na ulinzi, wakati mwingine vijiji vizima. Ndiyo, kuna wajane wengi kama wa Sarepta, inayozungumziwa katika Kitabu cha Kwanza cha Wafalme.Katika nyumba nyingi na katika nchi nyingi hakuna chakula cha kesho. Hakuna wakati ujao. Nani atawaangalia wajane hawa? Nani atawatunza? Yesu anawatazama na kuwatetea. Anawatazama kwa macho yale yale ambayo alimtazama mjane aliyekuwa akitoa sadaka yake kwa ajili ya hekalu. Yesu anamwona akitupa senti mbili tu kwenye hazina. Hakuna mtu, ni wazi, anayelipa kipaumbele kwake. Yeye si kutoka kwa familia yenye heshima ili kuvutia tahadhari; hafai kuwa katika ulimwengu wa matajiri au watu maarufu wa kuangaliwa. Lakini Yesu anatazamwa kwa upendo na kuvutiwa na yeye tu. Yesu huwafundisha wanafunzi wake, wakiwa wamekengeushwa au wakizingatia tu kile kinachovutia, kutazama hata mambo madogo zaidi kwa upendo na uangalifu.
Si kwa bahati kwamba tukio kama hilo lisilo la maana, na kwa vyovyote vile lisilojulikana sana, limewekwa na mwinjilisti kwenye hitimisho la maisha ya hadhara ya Yesu na mafundisho yake katika hekalu la Yerusalemu. Tofauti na yule kijana tajiri ambaye “alienda zake akiwa na huzuni” kwa sababu alikuwa na mali nyingi na alitaka kujiwekea mwenyewe (Mk 10:22), mjane huyu maskini, kwa kutoa kila kitu, anatufundisha jinsi ya kumpenda Mungu na Injili. Aliondoka kwa furaha. Tunaweza kusema kwamba alikuwa mjane mbele ya wanaume, lakini alipendwa na Yesu ambaye alimtazama. Ni furaha ambayo wanafunzi - ikiwa ni pamoja na sisi - wanafurahia kila wakati wanapojikabidhi kwa Bwana na rehema zake. Haijalishi ikiwa imani yetu inaonekana kama senti, ikiwa ni ya kweli hiyo ndiyo kila kitu.
XXXII mùa thường niên
Tin Mừng (Mc 12, 38-44)
Khi ấy, Chúa Giêsu [trong đền thờ] khi giảng dạy với đám đông: “Hãy coi chừng các kinh sư, là những người thích mặc áo dài đi lại, thích được chào hỏi ở quảng trường, ngồi hàng đầu trong hội đường và ngồi hàng đầu”. tại các bữa tiệc. Chúng ngấu nghiến nhà của các bà góa và cầu nguyện rất lâu để được nhìn thấy. Họ sẽ phải nhận mức án nặng nề hơn". Ngồi trước kho bạc, anh nhìn đám đông ném tiền xu vào đó. Nhiều người giàu đã vứt đi rất nhiều. Nhưng có một bà góa nghèo đến ném vào hai đồng xu, tức là một xu. Sau đó, gọi các môn đệ đến và nói với họ: “Quả thật, tôi nói với các bạn: bà góa này rất nghèo, đã bỏ vào kho nhiều hơn những người khác. Trên thực tế, mọi người đều vứt đi một phần thặng dư của mình. Thay vào đó, trong nỗi đau khổ của mình, cô ấy đã ném tất cả những gì cô ấy có vào đó, tất cả những gì cô ấy có để sống.”
Chú giải Tin Mừng của Đức ông Vincenzo Paglia
Tin Mừng ghi: “Đám đông đã sẵn lòng lắng nghe ngài”. Tại sao? Lắng nghe Tin Mừng và sẵn lòng lắng nghe Tin Mừng là điều quyết định cho sự cứu rỗi. Sách cổ Sirach đã khuyên nhủ nhà thông thái: “Hãy sẵn sàng lắng nghe mọi cuộc trò chuyện về Thiên Chúa” (6:35). Chúng ta đang ở cuối cuộc hành trình của Chúa Giêsu lên Giêrusalem và cuộc xung đột với các luật sĩ và người Pha-ri-sêu đã lên đến đỉnh điểm. Các kinh sư và những người Pha-ri-si là những người cho rằng hạnh phúc hay bất hạnh là gì, cai trị lương tâm. Chúa Giêsu, với lời rao giảng Tin Mừng duy nhất, đã tố cáo hành vi của họ: “Họ nuốt chửng nhà của các bà góa và cầu nguyện rất lâu để được nhìn thấy”. Nhà của những người góa bụa là nhà của những người không có ai che chở. Thậm chí ngày nay có rất nhiều ngôi nhà của những góa phụ và trẻ mồ côi không được bảo vệ, đôi khi là cả làng. Vâng, có rất nhiều góa phụ giống như bà Zarephath, được nói đến trong Sách Các Vua thứ nhất. Ở nhiều nhà và ở nhiều vùng đất không có lương thực cho ngày mai. Không có tương lai. Ai sẽ trông chừng những góa phụ này? Ai sẽ chăm sóc họ? Chúa Giêsu nhìn họ và bảo vệ họ. Anh ta nhìn họ bằng đôi mắt giống như anh ta đã nhìn người góa phụ đang dâng lễ vật cho đền thờ. Chúa Giêsu nhìn thấy bà chỉ ném hai đồng xu vào kho bạc. Rõ ràng là không ai chú ý đến nó. Anh ta không xuất thân từ một gia đình quý tộc để thu hút sự chú ý; cô ấy không thuộc về thế giới của những người giàu có hay nổi tiếng để được chú ý. Nhưng Chúa Giêsu nhìn cô với ánh mắt trìu mến và ngưỡng mộ, chỉ có Ngài mới để ý đến điều đó. Chúa Giêsu dạy các môn đệ của Người, những người đang phân tâm hoặc chỉ chú ý đến những gì gây ấn tượng, hãy nhìn ngay cả những điều nhỏ nhặt nhất với tình yêu và sự chú ý.
Không phải ngẫu nhiên mà một tình tiết tầm thường như vậy, và trong bất kỳ trường hợp nào cũng rất kín đáo, được tác giả Tin Mừng đặt ở phần kết của cuộc đời công khai của Chúa Giêsu và lời giảng dạy của Người trong đền thờ Giêrusalem. Không giống như người thanh niên giàu có “buồn bã ra đi” vì có nhiều của cải và muốn giữ chúng cho riêng mình (Mc 10:22), người góa phụ nghèo này, bằng cách cho đi tất cả, đã dạy chúng ta cách yêu mến Thiên Chúa và Tin Mừng. Cô vui vẻ bước đi. Chúng ta có thể nói rằng bà là một góa phụ trước đàn ông, nhưng được Chúa Giêsu yêu thương, Đấng đã nhìn bà. Đó là niềm hạnh phúc mà các môn đệ - trong đó có chúng ta - vui hưởng mỗi khi phó thác mình cho Chúa và lòng thương xót của Người. Không thành vấn đề nếu đức tin của chúng ta chỉ như những đồng xu nhỏ, nếu nó chân thành thì thôi.
സാധാരണ സമയത്തിൻ്റെ XXXII
സുവിശേഷം (Mk 12, 38-44)
അക്കാലത്ത്, [ദൈവാലയത്തിൽ] യേശു തൻ്റെ ഉപദേശത്തിൽ ജനക്കൂട്ടത്തോട് പറഞ്ഞു: "നീണ്ട വസ്ത്രം ധരിച്ച് നടക്കാൻ ഇഷ്ടപ്പെടുന്ന, ചതുരങ്ങളിൽ വന്ദനം സ്വീകരിക്കുന്ന, സിനഗോഗുകളിലും പ്രഥമസ്ഥാനങ്ങളിലും ഒന്നാം സ്ഥാനമുള്ള ശാസ്ത്രിമാരെ സൂക്ഷിക്കുക. വിരുന്നുകളിൽ. അവർ വിധവകളുടെ വീടുകൾ വിഴുങ്ങുകയും കാണപ്പെടാൻ ദീർഘനേരം പ്രാർത്ഥിക്കുകയും ചെയ്യുന്നു. അവർക്ക് കൂടുതൽ കഠിനമായ ശിക്ഷ ലഭിക്കും." ട്രഷറിയുടെ മുന്നിൽ ഇരുന്നു, ജനക്കൂട്ടം നാണയങ്ങൾ അതിലേക്ക് എറിയുന്നത് അദ്ദേഹം നോക്കിനിന്നു. പല പണക്കാരും പലതും വലിച്ചെറിഞ്ഞു. എന്നാൽ ഒരു ദരിദ്രയായ വിധവ വന്ന് ഒരു ചില്ലിക്കാശുണ്ടാക്കുന്ന രണ്ട് പെന്നികൾ എറിഞ്ഞു. പിന്നെ ശിഷ്യന്മാരെ അടുത്തേക്ക് വിളിച്ച് അവരോട് പറഞ്ഞു: “സത്യമായി ഞാൻ നിങ്ങളോട് പറയുന്നു: ഈ ദരിദ്രയായ ഈ വിധവ മറ്റുള്ളവരെക്കാളും കൂടുതൽ ഭണ്ഡാരത്തിൽ ഇട്ടിരിക്കുന്നു. വാസ്തവത്തിൽ, എല്ലാവരും അവരുടെ മിച്ചത്തിൻ്റെ ഒരു ഭാഗം വലിച്ചെറിഞ്ഞു. പകരം, അവളുടെ ദുരിതത്തിൽ, അവൾ തനിക്കുള്ളതെല്ലാം, അവൾക്ക് ജീവിക്കാനുള്ളതെല്ലാം വലിച്ചെറിഞ്ഞു."
മോൺസിഞ്ഞോർ വിൻസെൻസോ പഗ്ലിയയുടെ സുവിശേഷത്തെക്കുറിച്ചുള്ള വ്യാഖ്യാനം
"വലിയ ജനക്കൂട്ടം അവനെ മനസ്സോടെ ശ്രദ്ധിച്ചു", സുവിശേഷം കുറിക്കുന്നു. എന്തുകൊണ്ട്? സുവിശേഷം ശ്രവിക്കുന്നതും മനസ്സോടെ ശ്രവിക്കുന്നതും രക്ഷയ്ക്ക് നിർണായകമാണ്. "ദൈവത്തെക്കുറിച്ചുള്ള എല്ലാ സംഭാഷണങ്ങളും മനസ്സോടെ കേൾക്കുക" (6.35) എന്ന് സിറാച്ചിൻ്റെ പുരാതന പുസ്തകം ജ്ഞാനിയെ പ്രബോധിപ്പിച്ചു. നാം യേശുവിൻ്റെ ജറുസലേമിലേക്കുള്ള യാത്രയുടെ അവസാനത്തിലാണ്, ശാസ്ത്രിമാരും പരീശന്മാരുമായുള്ള സംഘർഷം അതിൻ്റെ പാരമ്യത്തിലെത്തി. മനഃസാക്ഷിയെ ഭരിക്കുന്ന, സന്തോഷം അല്ലെങ്കിൽ അസന്തുഷ്ടി എന്താണെന്ന് നിർണ്ണയിക്കാൻ അവകാശപ്പെടുന്നവരാണ് ശാസ്ത്രിമാരും പരീശന്മാരും. യേശു, സുവിശേഷത്തിൻ്റെ ഒരേയൊരു പ്രസംഗം കൊണ്ട്, അവരുടെ പെരുമാറ്റത്തെ അപലപിക്കുന്നു: "അവർ വിധവകളുടെ വീടുകൾ വിഴുങ്ങുകയും കാണപ്പെടാൻ ദീർഘനേരം പ്രാർത്ഥിക്കുകയും ചെയ്യുന്നു." വിധവകളുടെ വീടുകൾ സംരക്ഷിക്കാൻ ആരുമില്ലാത്തവരാണ്. ഇന്നും സുരക്ഷിതമല്ലാത്ത വിധവകളുടെയും അനാഥരുടെയും നിരവധി വീടുകൾ ഉണ്ട്, ചിലപ്പോൾ മുഴുവൻ ഗ്രാമങ്ങളും. അതെ, രാജാക്കന്മാരുടെ ഒന്നാം പുസ്തകത്തിൽ പറഞ്ഞിരിക്കുന്ന സാരെഫാത്തിൻ്റേതുപോലുള്ള നിരവധി വിധവകൾ ഉണ്ട്, പല വീടുകളിലും പല രാജ്യങ്ങളിലും നാളത്തെ ഭക്ഷണമില്ല. ഭാവിയില്ല. ഈ വിധവകളെ ആര് നോക്കും? അവരെ ആര് പരിപാലിക്കും? യേശു അവരെ നോക്കി പ്രതിരോധിക്കുന്നു. ക്ഷേത്രത്തിലേക്കുള്ള വഴിപാട് കൊടുക്കുന്ന വിധവയെ നോക്കിയ അതേ കണ്ണുകളോടെ അവൻ അവരെ നോക്കുന്നു. അവൾ വെറും രണ്ട് പെന്നികൾ ഭണ്ഡാരത്തിലേക്ക് എറിയുന്നത് യേശു കാണുന്നു. ആരും, വ്യക്തമായും, അതിൽ ശ്രദ്ധ ചെലുത്തുന്നില്ല. ശ്രദ്ധ ആകർഷിക്കാൻ അവൻ ഒരു കുലീന കുടുംബത്തിൽ നിന്നുള്ള ആളല്ല; ശ്രദ്ധിക്കപ്പെടേണ്ട സമ്പന്നരുടെയോ പ്രശസ്തരുടെയോ ലോകത്ത് അവൾ ഉൾപ്പെടുന്നില്ല. എന്നാൽ യേശു അവളെ വാത്സല്യത്തോടെയും ആദരവോടെയും നോക്കിക്കാണുന്നു.അവൻ മാത്രം അത് ശ്രദ്ധിക്കുന്നു. ചെറിയ കാര്യങ്ങളെപ്പോലും സ്നേഹത്തോടെയും ശ്രദ്ധയോടെയും നോക്കിക്കാണാൻ യേശു തൻ്റെ ശിഷ്യന്മാരെ പഠിപ്പിക്കുന്നു, ശ്രദ്ധ വ്യതിചലിച്ചോ അല്ലെങ്കിൽ ഒരു മതിപ്പ് ഉണ്ടാക്കുന്ന കാര്യങ്ങളിൽ മാത്രം ശ്രദ്ധിച്ചുകൊണ്ടോ.
യെരൂശലേം ദേവാലയത്തിലെ യേശുവിൻ്റെ പൊതുജീവിതത്തിൻ്റെയും അവൻ്റെ പഠിപ്പിക്കലിൻ്റെയും സമാപനത്തിൽ സുവിശേഷകൻ അത്തരമൊരു അപ്രധാനവും ഏത് സാഹചര്യത്തിലും വ്യക്തമല്ലാത്തതുമായ ഒരു എപ്പിസോഡ് സ്ഥാപിച്ചത് യാദൃശ്ചികമല്ല. ധാരാളം സ്വത്തുക്കൾ ഉണ്ടായിരുന്നതിനാലും അവ തനിക്കായി സൂക്ഷിക്കാൻ ആഗ്രഹിച്ചതിനാലും (മർക്കോസ് 10:22) "ദുഃഖിതനായി പോയ" ധനികനായ യുവാവിൽ നിന്ന് വ്യത്യസ്തമായി, ഈ പാവപ്പെട്ട വിധവ, എല്ലാം നൽകി, ദൈവത്തെയും സുവിശേഷത്തെയും എങ്ങനെ സ്നേഹിക്കണമെന്ന് നമ്മെ പഠിപ്പിക്കുന്നു. അവൾ സന്തോഷത്തോടെ നടന്നു നീങ്ങി. അവൾ മനുഷ്യരുടെ മുമ്പിൽ ഒരു വിധവയായിരുന്നു, എന്നാൽ അവളെ നോക്കുന്ന യേശുവിന് ഇഷ്ടപ്പെട്ടുവെന്ന് നമുക്ക് പറയാം. കർത്താവിനും അവിടുത്തെ കാരുണ്യത്തിനും സ്വയം ഭരമേൽപ്പിക്കുന്ന ഓരോ സമയത്തും ശിഷ്യന്മാർ - ഞങ്ങളുൾപ്പെടെ - ആസ്വദിക്കുന്നത് സന്തോഷമാണ്. നമ്മുടെ വിശ്വാസം ചില്ലിക്കാശായി തോന്നിയിട്ട് കാര്യമില്ല, ആത്മാർത്ഥതയുണ്ടെങ്കിൽ അതാണ് എല്ലാം.
XXXII nke oge nkịtị
Oziọma (Mk 12, 38-44)
N’oge ahụ, Jizọs [n’ụlọ nsọ] gwara ìgwè mmadụ ahụ n’ozizi ya, sị: “Lezienụ anya maka ndị odeakwụkwọ, ndị na-enwe mmasị ịgagharị na ogologo uwe mwụda, na-anabata ekele n’ámá, nwee oche mbụ n’ụlọ nzukọ na ebe mbụ. na oriri. Ha nēripia ulo ndinyom di-ha nwuru, nēkpe kwa ekpere ogologo oge ka ewe hu ha. A ga-enweta ha ntaramahụhụ ka njọ." Ọ nọ ọdụ n'ihu ebe a na-atụkọ ego, na-ele ka ìgwè mmadụ ahụ na-atụba mkpụrụ ego n'ime ya. Ọtụtụ ndị ọgaranya tụfuru ọtụtụ ihe. Ma otu nwanyị di ya nwụrụ dara ogbenye bịara tụnye mkpụrụ ego penny abụọ, nke mere otu penny. Mgbe ahụ, na-akpọ ndị na-eso ụzọ ya, ọ sịrị ha: «N'ezie, a sị m unu: nwaanyị a di ya nwụrụ, otú ogbenye, atụbawo ihe n'ime ụlọ akụ karịa ndị ọzọ niile. N'ezie, onye ọ bụla tụfuru akụkụ nke ihe njupụta ha. Kama, na nhụsianya ya, ọ tụbara ihe niile o nwere na ya, na ihe niile ọ ga-ebi na ya. "
Nkọwa nke Oziọma nke Monsignor Vincenzo Paglia
“Oké ìgwè mmadụ ahụ ji obi ha gee ya ntị,” ka Oziọma ahụ na-ekwu. Gịnị kpatara? Ige nti n'Ozioma, na ige ya n'obi, bu ihe kachasi mkpa maka nzoputa. Akwụkwọ ochie nke Sirach agbaworị onye amamihe ahụ ume, sị: "Na-ege ntị n'obi ụtọ na mkparịta ụka ọ bụla banyere Chineke" (6.35). Anyị nọ ná ngwụcha njem Jizọs gara Jeruselem, esemokwu ya na ndị odeakwụkwọ na ndị Farisii eruwokwa n’ebe kasị elu. Ndị odeakwụkwọ na ndị Farisii bụ ndị na-ekwu na ha na-ekpebi ihe obi ụtọ ma ọ bụ enweghị obi ụtọ bụ, ndị na-achị akọnuche. Jizọs, na nanị ikwusa ozi ọma nke Oziọma, katọrọ omume ha: "Ha na-eripịa ụlọ ndị inyom di ha nwụrụ na-ekpe ekpere ruo ogologo oge ka a na-ahụ." Ụlọ ndị inyom di ha nwụrụ bụ nke ndị na-enweghị onye na-agbachitere ha. Ọbụna taa, e nwere ọtụtụ ụlọ nke ndị inyom di ha nwụrụ na ụmụ mgbei na-enweghị nchebe, mgbe ụfọdụ obodo dum. Ee, e nwere ọtụtụ ndị inyom di ha nwụrụ dị ka nke Zarefat, nke e kwuru banyere ya n’akwụkwọ nke mbụ nke ndị eze, n’ọtụtụ ụlọ na n’ọtụtụ ala, e nweghị nri echi. Enweghị ọdịnihu. Ònye ga-ekiri ndị inyom di ha nwụrụ? Ònye ga-elekọta ha? Jizọs lere ha anya ma chebe ha. O lere ha anya otú ahụ o lere nwaanyị ahụ di ya nwụrụ nke na-enye onyinye maka ụlọ nsọ ahụ. Jizọs hụrụ ka ọ na-atụba naanị mkpụrụ ego peni abụọ n’ebe a na-edebe ego. Ọ dịghị onye, n'ụzọ doro anya, na-etinye uche na ya. O sighi n'ezi-na-ulo dọta uche; ọ bụghị n'ụwa ndị ọgaranya ma ọ bụ ndị a ma ama ga-ahụ. Ma Jizọs ji ịhụnanya na mmasị ya lere ya anya, ọ bụ naanị ya na-ahụ ya. Jizọs na-akụziri ndị na-eso ụzọ ya ka ha jiri ịhụnanya na nlebara anya na-ele ọbụna ihe ndị kasị nta anya, n'ịbụ ndị na-adọpụ uche ma ọ bụ na-aṅa ntị nanị n'ihe na-akpali mmasị.
Ọ bụghị ihe ndabara na ihe omume dị otú ahụ na-abaghị uru, na n'ọnọdụ ọ bụla nke na-adịghị ahụkebe, onye na-ezisa ozi ọma mere ihe omume ná ngwụsị nke ndụ ọha mmadụ nke Jisọs na ozizi ya n'ụlọ nsọ Jerusalem. N’adịghị ka nwa okorobịa ahụ bara ọgaranya bụ́ onye “pụrụ n’ụzọ mwute” n’ihi na o nwere ọtụtụ ihe onwunwe ma chọọ idobere ya onwe ya (Mk 10:22), nwanyị a dara ogbenye di ya nwụrụ, site n’inye ihe nile, na-akụziri anyị otú e si ahụ Chineke na Ozi Ọma n’anya. O ji obi ụtọ pụọ. Anyị nwere ike ikwu na ọ bụ nwanyị di ya nwụrụ n'ihu ụmụ nwoke, ma Jizọs hụrụ ya n'anya bụ onye lere ya anya. Ọ bụ obi ụtọ nke ndị na-eso ụzọ - gụnyere anyị - na-enweta oge ọ bụla ha na-atụkwasị onwe ha n'aka Onyenwe anyị na ebere ya. Ọ baghị uru ma ọ bụrụ na okwukwe anyị dị ka pennies, ọ bụrụ na ọ bụ eziokwu na ọ bụ ihe niile.